Перегляд вихідного коду сторінки Нестерук Василь Сергійович

<seo title="Нестерук Василь Сергійович" metakeywords="Електронна Енциклопедія Історія Бобровиччини ТОВ Земля і Воля" metadescription="Перший заступник генерального директора ТОВ «Земля і воля», депутат Чернігівської обласної ради 6 і 7 скликань" cation="123456789-abfd123456" />

==Перший заступник генерального директора ТОВ «Земля і воля», депутат Чернігівської обласної ради 6 і 7 скликань.==

'''Кредо:''' ''«Земля – джерело життя і свободи людини. Хто як нею розпоряджається, такий має і рівень життя та свободи»''

[[Файл:Нестерук_Василь_Сергійович.JPG |міні|left|alt=Нестерук Василь Сергійович|Нестерук Василь Сергійович - перший заступник генерального директора ТОВ «Земля і воля», депутат Чернігівської обласної ради 6 і 7 скликань]]
'''Василь Сергійович Нестерук''' народився 6 вересня 1955 року в с. Миколаївка Ємільчинського району Житомирської області. 
Після закінчення школи служив у армії, потім вступив на навчання в Білоцерківський інститут сільського господарства. Там зустрів і свою майбутню дружину, однокурсницю Валю. Вже одруженими і з маленькою донечкою, в 1981 році приїхали вчені агрономи в Бобровицю з направленням на роботу в Бобровицький радгосп-технікум.
Директор Леонід Григорович Яковишин доброзичливо зустрів молоде подружжя, але перш ніж прийняти на відповідальну роботу випускника вишу Василя Нестерука, провів з ним тривалу фахову розмову-екзамен. Після чого зробив висновок: з цього молодого фахівця може бути першокласний головний агроном. Була робота й для дружини Валентини, але після виходу з декретної відпустки. І вона одержала посаду агронома з насінництва. Правда, невдовзі знову пішла в декрет і народила другу доньку.

З першого дня роботи головний агроном, можна сказати, з головою занурився у вирішення дуже важливої проблеми – викорінення з полів чіпкого бур’яну – пирію. На території СРСР тоді знали лише один гербіцид під назвою сімазін, який міг знищити це справжнє лихо для землеробів. Але після внесення цього гербіциду безутратно родила лише кукурудза. Директор радгоспу-технікуму Леонід Яковишин, за фахом теж учений агроном, допоміг молодому технологу полів розробити таку сівозміну, щоб через сімазін пропустити всі поля. Боролися з пирієм і механічним способом – спеціальними агрегатами «вичісували» бур’ян.

У перші роки роботи доводилося головному агроному працювати і за агронома-насіннєвода, і за агронома із захисту рослин, і за агрономів відділків. Втім, це була неабияка школа становлення. До того ж, навчання в ній проходили під постійним контролем вимогливого і знаючого директора, який відразу відчував фальш у роботі. «Леонід Григорович день за днем ліпив з мене, вчорашнього студента, фахівця високого рівня, – розповідав Василь Сергійович. – Різне було: і батьківська наука, і сувора вимога як до фахівця, і «розноси» та «наганяла», але я добре усвідомлював, що без усього цього я не став би справжнім головним агрономом».

Доводилося також засиджуватися допізна над спеціальною літературою, їздити на консультації до викладачів інституту, заглядати у павільйони Виставки досягнень народного господарства. Хімічних засобів боротьби з бур’янами і шкідниками на той час було обмаль, тож застосовували здебільшого агротехнічні засоби і ручну працю, але й для цього потрібні були знання й досвід.
Ускладнювалася робота головного агронома ще й тим, що господарство масштабно займалося тваринництвом, яке вимагало великої кількості кормів. З ранньої весни до пізньої осені доводилося орати, сіяти і збирати зелені корми для породистих свиней і великої рогатої худоби, і обов’язково з відповідним вмістом білків та інших поживних речовин. До того ж, рослинницька і тваринницька галузі слугували не лише для одержання високих прибутків, а і як навчальна база для студентів технікуму. Тож директор поставив перед головним агрономом і таке завдання: організація на високому рівні технологічної і переддипломної практики для студентів.

Василь Сергійович особисто опікувався чотирма групами майбутніх фахівців під час проходження ними практичних занять. Адже вони не просто виконували якусь роботу в полі чи на току, а здійснювали апробацію і сортове прополювання на насіннєвих полях, вчилися визначати сорт культури по колосках і стеблах рослин, брали участь у підготовці ґрунту, внесення добрив, підготовці насіння для засіву і під час самого засіву, на практиці ознайомлювалися з усім процесом вирощування і збирання врожаю сільськогосподарських культур. Багато уваги приділяв керівник практики питанням техніки безпеки і охорони праці. Зустрічався він із практикантами на лекціях і наукових конференціях. Тоді виробництво і навчальний заклад були як одне ціле, і підготовка майбутніх фахівців для сільського господарства здійснювалася на належній виробничій базі. І директор більше довіряв своїм випускникам, саме з числа їх запрошував на посади керівників і фахівців середньої ланки, відбирав з них стипендіатів вищих навчальних закладів.

В кінці 80-х намітилося нищівне руйнування колгоспів і радгоспів. А в Бобровицькому радгоспі-технікуму директор започаткував нову спеціалізацію виробництва: знайшов шлях до австрійської фірми, що займалася кукурудзою із застосуванням технологій американського концерну «Піонер». Леонід Григорович особисто там побував, вочевидь побачив і почув, кілька разів переглядав документальні фільми, в тому числі й з фахівцями. Головний агроном розумів, що саме на агрономічну службу лягає найбільший тягар освоєння нової виробничої спеціалізації. Перший практичний екзамен склали на «відмінно»: в 1989 році зібрали на 350 гектарах по 93 центнера зерна кукурудзи. Тож наступного року посівну площу «королеви» подвоїли. Водночас спорудили сушильне господарство і завод для підготовки свого насіння.

То був своєрідний успішний старт розвитку нової спеціалізації високорентабельного сільськогосподарського виробництва. Досвіду і знань набирався головний агроном у кращих кукурудзоводів країн світу. Стосовно ж організації виробництва насіння світових гібридів кукурудзи, вчився у фахівців і менеджерів американської компанії «Монсанто» безпосередньо у США – не раз там побував. 

Починав Василь Нестерук свою трудову біографію на посаді головного агронома, коли в господарстві було менше п’яти тисяч гектарів землі, до 2020 року банк збільшився до 33 тисяч гектарів, в основному за рахунок приєднання до ТОВ «Земля і воля» 13 розвалених колишніх колгоспів на початку двохтисячних років, коли їхня забур’янена земля нікому не була потрібна. Тоді головному агроному проблема з пирієм у 1981 році здалася дріб’язковою. Але їхнє господарство успішно справилося і з відродженням родючості на геть запущених землях – двадцяти з гаком тисяч гектарів.

Спорудили й новий насіннєвий завод у співпраці з «Монсанто». У планах – його розширення. За роки незалежності господарство у 40 разів збільшило виробництво зерна. В цьому досягненні є велика частка і Василя Нестерука, місце роботи якого не помінялося, змінилася лише назва посади – перший заступник генерального директора ТОВ «Земля і воля».

Василь Сергійович – по суті, не публічна людина, ніколи не був у активістах ніяких партій. Натомість, на виборах 2010 року до Чернігівської обласної ради від Бобровицького району він переміг на мажоритарному окрузі відомого на всю Україну і за її межами Миколу Рудьковського. Вдруге був обраний до обласної ради в 2015 році за виборчим списком Аграрної партії України. У шостому і сьомому скликаннях працював і досі працює в Постійній комісії обласної ради з питань агропромислового комплексу, екології, природокористування та земельних відносин. Як депутат допомагає громадам району у вирішенні певних потреб, у постійній комісії та на пленарних засіданнях – відстоює права аграрників та інших виборців на працю й соціальний захист. Депутат обласної ради доступний для виборців, находить можливості для виконання їхніх запитів і прохань.

З дружиною Валентиною Іванівною виростили двох дочок, які порадували батьків трьома онуками.


[[Категорія:Люди Н|Н]]
[[Категорія:Видатні люди Бобровиччини]]

''<small>{{REVISIONDAY2}} {{REVISIONMONTH}} {{REVISIONYEAR}}</small>''