Перегляд вихідного коду сторінки Пінчук Андрій Михайлович

<seo title="Пінчук Андрій Михайлович" metakeywords="Електронна Енциклопедія Бобровиччини" metadescription="Пінчук Андрій Михайлович заслужений юрист України. село Марківці Бобровицького району" google-site-verification="123456789-abfd123456" />

Заслужений юрист України

[[Файл:Пінчук_Андрій_Михайлович.jpg |міні|left|alt=Пінчук Андрій Михайлович|Пінчук Андрій Михайлович заслужений юрист України]]

'''[https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%BD%D1%87%D1%83%D0%BA_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Андрій Михайлович Пінчук]''' народився 5 вересня 1943 року в с. Марківці Бобровицького району. Батько Михайло Семенович працював на Південно-Західній залізниці, мати Марія Григорівна – колгоспниця. Родове коріння по бабці має козацьке походження, а дід працював завгоспом та каретником у місцевого поміщика, відомого мецената Катеринича.

У Марківцях Андрій Михайлович закінчив семирічку, а для одержання повної середньої освіти довелося здобувати науку у сусідніх Заворичах Київської області. Перший рік їздив туди щоденно залізницею, а потім школа організувала для учнів з інших сіл своєрідний гуртожиток з харчуванням, продукти на яке давали батьки.
За складом характеру сільський юнак – технар, часто після шкільних занять пропадав на тракторному стані. Односельці пророчили йому професію, пов’язану з машинами і полем. Але у старших класах в Андрія зародилася мрія: вивчитись на юриста, щоб особисто впливати на створення справедливого судочинства, справді правового захисту для людей, передусім селян.

Перша спроба досягнути цієї мрії провалилася при вступі на навчання в Київський державний університет імені Т.Г. Шевченка на юридичний факультет. Проте ця невдача не притупила в ньому бажання стати юристом. У село не повернувся, влаштувався на роботу на завод військового значення, швидко освоїв токарний верстат. Влітку 1964 року вдруге подав документи на юридичний факультет столичного університету, але знову не пройшов за конкурсом. Продовжував працювати токарем, і мрії не зрадив. Третя спроба виявилася щасливою: наполегливий сільський хлопець став студентом найпрестижнішого вузу, найпрестижнішого факультету.

Закінчив університет у 1970 році, і разом з дипломом одержав направлення на роботу в центральний апарат Державного арбітражу при Кабінеті Міністрів України. Почалася його кар’єра з консультанта. Потім – старший ревізор, державний арбітр, начальник відділу, начальник управління Державного арбітражного суду УРСР. У 1991 році виконував обов’язки голови, а з 1992 року – голова Арбітражного суду (згодом – Господарського суду Києва). Після чергової реорганізації цю судочинну структуру назвали Київським апеляційним господарським судом, але з незмінним головою Андрієм Пінчуком. Йому було присвоєно перший кваліфікаційний клас судді. 
Брав участь у розробці законів «Про господарські суди», «Про підприємства в Україні», «Про столицю України місто-герой Київ» та інших. 
Учасник трьох світових конгресів юристів-українців та декількох конгресів Всесвітньої спілки юристів. 

Андрій Михайлович не стоїть осторонь інших державотворчих і політичних процесів. На його думку, щоб у державі був порядок і правопорядок, потрібно провести розумні реформи в багатьох сферах, у тому числі й судовій. Але не такі, що давно уже лише лякають людей, роблять їх ще біднішими і менш юридично захищеними. І наводить таке порівняння: «В Україні головним був і залишається бути управлінський чиновник, а в США – суддя. 
Давно непокоїть заслуженого юриста України й та несправедливість, що недосконалість діючого законодавства постійно гальмує розвиток економіки країни, а відповідальними за це суспільство визнає здебільшого суддів. 

Суддівський стаж Андрія Михайловича – майже 33 роки. За цей час він розглянув тисячі господарських справ, допоміг сотням підприємців справедливо вирішити господарські проблеми, власникам інтелектуальної власності – захистити її згідно з чинним законодавством. 
За плідну суддівську і арбітражну роботу нагороджений орденом «За заслуги», орденом Святого Архістратига Михаїла, орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого, орденом Святого великомученика Юрія Побідоносця, низкою почесних державних відзнак, зокрема і «За вірність закону».

У 2008 році Андрій Пінчук очолив Бобровицьке регіональне відділення Чернігівського земляцтва в Києві. Він також відомий меценат, передусім у рідному районі й області. За його організаційної і фінансової підтримки проходять щорічні творчі конкурси «Добридень тобі, Україно моя», інші мистецькі заходи. Всіляко допомагає рідним Марківцям.

З дружиною Галиною Федорівною викохали сина Олександра (армійський офіцер) і доньку Єлизавету (лікар-хірург), не нарадуються чарівними внучками Танюшею і Мар’янкою.

[[Категорія:Люди П|П]]

''<small>{{REVISIONDAY2}} {{REVISIONMONTH}} {{REVISIONYEAR}}</small>''