Бушура Василь Миколайович - Історія редагувань

Dmisap в 10:30, 14 вересня 2021

2021-09-14T10:30:52Z

Dmisap в 11:28, 9 вересня 2021

2021-09-09T11:28:49Z

Dmisap в 11:28, 9 вересня 2021

2021-09-09T11:28:34Z

Dmisap в 11:27, 9 вересня 2021

2021-09-09T11:27:53Z

Dmisap в 11:26, 9 вересня 2021

2021-09-09T11:26:18Z

Dmisap в 11:25, 9 вересня 2021

2021-09-09T11:25:23Z

Dmisap в 11:22, 9 вересня 2021

2021-09-09T11:22:03Z

Dmisap в 11:20, 9 вересня 2021

2021-09-09T11:20:45Z

Dmisap в 11:19, 9 вересня 2021

2021-09-09T11:19:53Z

Dmisap в 11:16, 9 вересня 2021

2021-09-09T11:16:16Z

← Попередня версія		Версія за 10:30, 14 вересня 2021
Рядок 29:		Рядок 29:

	Своїми бригадами спорудили п’ять складів терміналу безводного аміаку, завод насіння кукурудзи кращих світових гібридів, лабораторію біологічних методів боротьби з шкідниками рослин (трихограми), реконструювали майстерню для ремонту вітчизняної і зарубіжної техніки, ведуть масштабне житлове та інше соціальне будівництво, будують і ремонтують десятки кілометрів доріг загального користування, асфальт виробляють на своєму заводі. Власна будівельна галузь щороку освоює сотні мільйонів гривень з каси господарства. Не лише в районі, а і в області важко знайти суто будівельну організацію, яка могла б справитися з такими багатопрофільними проектами будівництва. Вони під силу будівельній галузі аграрного господарства. І це при «безсмертній» в Україні державній «хворобі», про яку сказав Василь Бушура: «Виготовити в товаристві «Земля і воля» за день 150 кубічних метрів бетону і закласти його в будівельний об’єкт – не проблема, набагато складніше одержати численні дозволи на будівництво виробничих і соціальних споруд. Мені ще пощастило: вирішення різноманітних бюрократично-корупційних проблем бере на себе генеральний директор Леонід Григорович. Настирливо й результативно стукає у високі двері високих кабінетів виконавчий директор Валентина Онисимівна Чернякова. І наше будівництво й на день не зупиняється».		Своїми бригадами спорудили п’ять складів терміналу безводного аміаку, завод насіння кукурудзи кращих світових гібридів, лабораторію біологічних методів боротьби з шкідниками рослин (трихограми), реконструювали майстерню для ремонту вітчизняної і зарубіжної техніки, ведуть масштабне житлове та інше соціальне будівництво, будують і ремонтують десятки кілометрів доріг загального користування, асфальт виробляють на своєму заводі. Власна будівельна галузь щороку освоює сотні мільйонів гривень з каси господарства. Не лише в районі, а і в області важко знайти суто будівельну організацію, яка могла б справитися з такими багатопрофільними проектами будівництва. Вони під силу будівельній галузі аграрного господарства. І це при «безсмертній» в Україні державній «хворобі», про яку сказав Василь Бушура: «Виготовити в товаристві «Земля і воля» за день 150 кубічних метрів бетону і закласти його в будівельний об’єкт – не проблема, набагато складніше одержати численні дозволи на будівництво виробничих і соціальних споруд. Мені ще пощастило: вирішення різноманітних бюрократично-корупційних проблем бере на себе генеральний директор Леонід Григорович. Настирливо й результативно стукає у високі двері високих кабінетів виконавчий директор Валентина Онисимівна Чернякова. І наше будівництво й на день не зупиняється».
		+
		+	У товаристві «Земля і воля» працюють сини Василя Бушури заступниками генерального директора Леоніда Яковишина: Олександр – заступник з автотранспорту, Віктор – заступник по Лукашівському центральному відділенні.

	Скорботно, що Василю Миколайовичу не вдалося втілити в життя на землі всі свої задуми й світлі мрії – 1 грудня 2018 року його велике серце зупинилося, і він пішов на той світ до своєї першої, ще зі школи, коханої дівчини, і єдиної коханої дружини Галини Іванівни, яка теж передчасно пішла з життя 25 березня 2017 року.		Скорботно, що Василю Миколайовичу не вдалося втілити в життя на землі всі свої задуми й світлі мрії – 1 грудня 2018 року його велике серце зупинилося, і він пішов на той світ до своєї першої, ще зі школи, коханої дівчини, і єдиної коханої дружини Галини Іванівни, яка теж передчасно пішла з життя 25 березня 2017 року.

← Попередня версія		Версія за 11:28, 9 вересня 2021
Рядок 5:		Рядок 5:

	'''Народився 1 січня 1951 року в с. Патюти Козелецького району. Восьмирічну освіту одержав у рідному селі, продовжив навчання в Остерському будівельному технікумі. Потім три роки служив на Балтійському флоті. Після армії з молодою дружиною Галиною, однокласницею, поїхав на роботу за призначенням у Кобеляки Полтавської області. Поселили в гуртожитку, що по сусідству із садибою відомого «костоправа» Касьяна, працював у місцевому ПМК. Без відриву від виробництва вступив на навчання до Київського політехнічного інституту. Полишив науку, коли в лютому 1973 року молода дружина народила йому двох хлопчиків – Олександра і Віктора. З’явилися вони на світ семимісячними в столичній лікарні Жовтневій (тепер Олександрівська), куди доставили породіллю прямо з потяга перед Києвом – їхала до батьків у рідне село.'''		'''Народився 1 січня 1951 року в с. Патюти Козелецького району. Восьмирічну освіту одержав у рідному селі, продовжив навчання в Остерському будівельному технікумі. Потім три роки служив на Балтійському флоті. Після армії з молодою дружиною Галиною, однокласницею, поїхав на роботу за призначенням у Кобеляки Полтавської області. Поселили в гуртожитку, що по сусідству із садибою відомого «костоправа» Касьяна, працював у місцевому ПМК. Без відриву від виробництва вступив на навчання до Київського політехнічного інституту. Полишив науку, коли в лютому 1973 року молода дружина народила йому двох хлопчиків – Олександра і Віктора. З’явилися вони на світ семимісячними в столичній лікарні Жовтневій (тепер Олександрівська), куди доставили породіллю прямо з потяга перед Києвом – їхала до батьків у рідне село.'''
		+
		+

	[[Файл:Бушура_Василь_Миколайович.JPG\|міні\|alt=Бушура Василь Миколайович\|Бушура Василь Миколайович]]		[[Файл:Бушура_Василь_Миколайович.JPG\|міні\|alt=Бушура Василь Миколайович\|Бушура Василь Миколайович]]

@@ Рядок 4: / Рядок 4: @@
 == Будівництво – то його життя ==
-Народився 1 січня 1951 року в с. Патюти Козелецького району. Восьмирічну освіту одержав у рідному селі, продовжив навчання в Остерському будівельному технікумі. Потім три роки служив на Балтійському флоті. Після армії з молодою дружиною Галиною, однокласницею, поїхав на роботу за призначенням у Кобеляки Полтавської області. Поселили в гуртожитку, що по сусідству із садибою відомого «костоправа» Касьяна, працював у місцевому ПМК. Без відриву від виробництва вступив на навчання до Київського політехнічного інституту. Полишив науку, коли в лютому 1973 року молода дружина народила йому двох хлопчиків – Олександра і Віктора. З’явилися вони на світ семимісячними в столичній лікарні Жовтневій (тепер Олександрівська), куди доставили породіллю прямо з потяга перед Києвом – їхала до батьків у рідне село.
+'''Народився 1 січня 1951 року в с. Патюти Козелецького району. Восьмирічну освіту одержав у рідному селі, продовжив навчання в Остерському будівельному технікумі. Потім три роки служив на Балтійському флоті. Після армії з молодою дружиною Галиною, однокласницею, поїхав на роботу за призначенням у Кобеляки Полтавської області. Поселили в гуртожитку, що по сусідству із садибою відомого «костоправа» Касьяна, працював у місцевому ПМК. Без відриву від виробництва вступив на навчання до Київського політехнічного інституту. Полишив науку, коли в лютому 1973 року молода дружина народила йому двох хлопчиків – Олександра і Віктора. З’явилися вони на світ семимісячними в столичній лікарні Жовтневій (тепер Олександрівська), куди доставили породіллю прямо з потяга перед Києвом – їхала до батьків у рідне село.'''
 [[Файл:Бушура_Василь_Миколайович.JPG|міні|alt=Бушура Василь Миколайович|Бушура Василь Миколайович]]

@@ Рядок 6: / Рядок 6: @@
 Народився 1 січня 1951 року в с. Патюти Козелецького району. Восьмирічну освіту одержав у рідному селі, продовжив навчання в Остерському будівельному технікумі. Потім три роки служив на Балтійському флоті. Після армії з молодою дружиною Галиною, однокласницею, поїхав на роботу за призначенням у Кобеляки Полтавської області. Поселили в гуртожитку, що по сусідству із садибою відомого «костоправа» Касьяна, працював у місцевому ПМК. Без відриву від виробництва вступив на навчання до Київського політехнічного інституту. Полишив науку, коли в лютому 1973 року молода дружина народила йому двох хлопчиків – Олександра і Віктора. З’явилися вони на світ семимісячними в столичній лікарні Жовтневій (тепер Олександрівська), куди доставили породіллю прямо з потяга перед Києвом – їхала до батьків у рідне село.
-[[Файл:Бушура_Василь_Миколайович.JPG|міні|alt=Бушура Василь Миколайович з сім'єю|Бушура Василь Миколайович з сім'єю]]
+[[Файл:Бушура_Василь_Миколайович.JPG|міні|alt=Бушура Василь Миколайович|Бушура Василь Миколайович]]
 Щасливий батько працював майстром, виконробом на спорудженні сучасної на ті часи лікарні у прославлених лікарем Касьяном Кобеляках, керував дільницями на спорудженні виробничих об’єктів. Але родина подвоїлася, а на поліпшення житла потрібно було чекати, можливо, й не один рік. Тоді й приглянулася молодому подружжю Бобровиця, звідки до батьків у село Патюти значно ближче, і Бобровицька ПМК вела велике будівництво: нову базу радгоспу-технікуму, завод сухого знежиреного молока, базу райсільгоспхімії, приміщення школи №1 і районної лікарні, житлові будинки та інші об’єкти. Природжений будівельник з школи мріяв про масштабні обсяги будівництва.

← Попередня версія		Версія за 11:26, 9 вересня 2021
Рядок 30:		Рядок 30:
	Скорботно, що Василю Миколайовичу не вдалося втілити в життя на землі всі свої задуми й світлі мрії – 1 грудня 2018 року його велике серце зупинилося, і він пішов на той світ до своєї першої, ще зі школи, коханої дівчини, і єдиної коханої дружини Галини Іванівни, яка теж передчасно пішла з життя 25 березня 2017 року.		Скорботно, що Василю Миколайовичу не вдалося втілити в життя на землі всі свої задуми й світлі мрії – 1 грудня 2018 року його велике серце зупинилося, і він пішов на той світ до своєї першої, ще зі школи, коханої дівчини, і єдиної коханої дружини Галини Іванівни, яка теж передчасно пішла з життя 25 березня 2017 року.

		+
		+	''<small>{{REVISIONDAY2}} {{REVISIONMONTH}} {{REVISIONYEAR}}</small>''

	[[Категорія:Люди Б]]		[[Категорія:Люди Б]]

← Попередня версія		Версія за 11:25, 9 вересня 2021
Рядок 21:		Рядок 21:

	Нова посада надихала на творіння в раніше небувалих проектах й масштабах, але й глибоко захована насторога не покидала: господарським способом товариство «Земля і воля» споруджувала такі об’єкти, які не під силу побудувати ні Кобеляківській, ні Бобровицькій ПМК. Коли починали спорудження сучасного елеваторно-сушильного комплексу з обладнанням американських фірм, залучали і їхніх технологів, але швидко й самі освоїли зарубіжні технології, одержали відповідні ліцензії на таке будівництво.		Нова посада надихала на творіння в раніше небувалих проектах й масштабах, але й глибоко захована насторога не покидала: господарським способом товариство «Земля і воля» споруджувала такі об’єкти, які не під силу побудувати ні Кобеляківській, ні Бобровицькій ПМК. Коли починали спорудження сучасного елеваторно-сушильного комплексу з обладнанням американських фірм, залучали і їхніх технологів, але швидко й самі освоїли зарубіжні технології, одержали відповідні ліцензії на таке будівництво.
		+
		+	[[Файл:Бушура_Василь_Миколайович2.JPG\|міні\|alt=Бушура Василь Миколайович. Будівництво залізничної колії. ТОВ "Земля і Воля"\|Бушура Василь Миколайович. Будівництво залізничної колії. ТОВ "Земля і Воля"]]

	У Києві не вірили, що аграрне господарство з 30-ма тисячами гектарів орендованої землі здатне спорудити господарським способом, без спеціалізованих бригад, майже сім кілометрів під’їзної залізничної вітки з двома навантажувальними терміналами і залізничними вагами. Але побудували, і місток спорудили кращий, ніж навпроти на магістралі.		У Києві не вірили, що аграрне господарство з 30-ма тисячами гектарів орендованої землі здатне спорудити господарським способом, без спеціалізованих бригад, майже сім кілометрів під’їзної залізничної вітки з двома навантажувальними терміналами і залізничними вагами. Але побудували, і місток спорудили кращий, ніж навпроти на магістралі.

@@ Рядок 14: / Рядок 14: @@
 До будівельної справи привчав Василь Миколайович і синів. У десятирічному віці вони спробували спорудити самотужки невеличке приміщення. Батько розібрав його і пояснив діткам, що будівництво починається із правильно закладених зовнішніх кутів. Через три роки Олександр і Віктор побудували гараж для мотоцикла, власними руками складеного із запчастин. Батько привчив синів і до механіки – допомагали йому ремонтувати автомашину «Жигулі» першого випуску, дозволяв возитися й зі старими мотоциклами, але не звільняв і від домашніх будівельних робіт. У Віктора помітив схильність до майстрування з дерева, у Олександра – з цегли, бетонних конструкцій та механізмів. Сини обрали фах інженера-механіка (закінчили Українську аграрну академію), але й по будівництву все роблять у своїх оселях так, як батько вчив вдома, і часто забирав їх на свої об’єкти показати наочно роботу фахівців.
-[[Файл:Бушура_Василь_Миколайович1.JPG|міні|alt=Бушура Василь Миколайович на будівництві|Бушура Василь Миколайович на будівництві]]
+[[Файл:Бушура_Василь_Миколайович1.JPG|міні|ліворуч|alt=Бушура Василь Миколайович на будівництві|Бушура Василь Миколайович на будівництві]]
 Відповідальному і принциповому начальнику ПМК-259 нелегко працювалося при партійному, здебільшого не фаховому, нагляді на будівельних майданчиках. Хтось би махнув рукою, мовляв, не для себе старається, в суперечках з районним керівництвом на «рожен» лізе, але це не для Василя Бушури. На грані звільнення був, коли воював у райкомі партії проти спорудження плоскої покрівлі на новому приміщенні школи №1, хоч це було за проектом. Але таки переконав куратора будівництва школи Миколу Васильовича Іванченка. Багато незгод виникало при спорудженні житла та інших об’єктів інфраструктури в селі Лук’янівка Київської області для переселенців з Чорнобильської зони. Долав їх Бушура, і об’єкти здавалися вчасно.

← Попередня версія		Версія за 11:16, 9 вересня 2021
Рядок 13:		Рядок 13:

	До будівельної справи привчав Василь Миколайович і синів. У десятирічному віці вони спробували спорудити самотужки невеличке приміщення. Батько розібрав його і пояснив діткам, що будівництво починається із правильно закладених зовнішніх кутів. Через три роки Олександр і Віктор побудували гараж для мотоцикла, власними руками складеного із запчастин. Батько привчив синів і до механіки – допомагали йому ремонтувати автомашину «Жигулі» першого випуску, дозволяв возитися й зі старими мотоциклами, але не звільняв і від домашніх будівельних робіт. У Віктора помітив схильність до майстрування з дерева, у Олександра – з цегли, бетонних конструкцій та механізмів. Сини обрали фах інженера-механіка (закінчили Українську аграрну академію), але й по будівництву все роблять у своїх оселях так, як батько вчив вдома, і часто забирав їх на свої об’єкти показати наочно роботу фахівців.		До будівельної справи привчав Василь Миколайович і синів. У десятирічному віці вони спробували спорудити самотужки невеличке приміщення. Батько розібрав його і пояснив діткам, що будівництво починається із правильно закладених зовнішніх кутів. Через три роки Олександр і Віктор побудували гараж для мотоцикла, власними руками складеного із запчастин. Батько привчив синів і до механіки – допомагали йому ремонтувати автомашину «Жигулі» першого випуску, дозволяв возитися й зі старими мотоциклами, але не звільняв і від домашніх будівельних робіт. У Віктора помітив схильність до майстрування з дерева, у Олександра – з цегли, бетонних конструкцій та механізмів. Сини обрали фах інженера-механіка (закінчили Українську аграрну академію), але й по будівництву все роблять у своїх оселях так, як батько вчив вдома, і часто забирав їх на свої об’єкти показати наочно роботу фахівців.
		+
		+	[[Файл:Бушура_Василь_Миколайович1.JPG\|міні\|alt=Бушура Василь Миколайович\|Бушура Василь Миколайович]]

	Відповідальному і принциповому начальнику ПМК-259 нелегко працювалося при партійному, здебільшого не фаховому, нагляді на будівельних майданчиках. Хтось би махнув рукою, мовляв, не для себе старається, в суперечках з районним керівництвом на «рожен» лізе, але це не для Василя Бушури. На грані звільнення був, коли воював у райкомі партії проти спорудження плоскої покрівлі на новому приміщенні школи №1, хоч це було за проектом. Але таки переконав куратора будівництва школи Миколу Васильовича Іванченка. Багато незгод виникало при спорудженні житла та інших об’єктів інфраструктури в селі Лук’янівка Київської області для переселенців з Чорнобильської зони. Долав їх Бушура, і об’єкти здавалися вчасно.		Відповідальному і принциповому начальнику ПМК-259 нелегко працювалося при партійному, здебільшого не фаховому, нагляді на будівельних майданчиках. Хтось би махнув рукою, мовляв, не для себе старається, в суперечках з районним керівництвом на «рожен» лізе, але це не для Василя Бушури. На грані звільнення був, коли воював у райкомі партії проти спорудження плоскої покрівлі на новому приміщенні школи №1, хоч це було за проектом. Але таки переконав куратора будівництва школи Миколу Васильовича Іванченка. Багато незгод виникало при спорудженні житла та інших об’єктів інфраструктури в селі Лук’янівка Київської області для переселенців з Чорнобильської зони. Долав їх Бушура, і об’єкти здавалися вчасно.