Журналісти з Кобижчі - Історія редагувань

Dmisap: Сторінка очищена

2025-02-13T12:50:58Z

Сторінка очищена

Dmisap в 07:14, 28 березня 2021

2021-03-28T07:14:26Z

Dmisap в 07:14, 28 березня 2021

2021-03-28T07:14:06Z

Dmisap в 07:13, 28 березня 2021

2021-03-28T07:13:26Z

Dmisap в 07:12, 28 березня 2021

2021-03-28T07:12:40Z

Dmisap в 07:11, 28 березня 2021

2021-03-28T07:11:39Z

Dmisap в 07:03, 28 березня 2021

2021-03-28T07:03:03Z

Dmisap: Створена сторінка: '''Олешко Петро Іванович.''' У 1928 році опублікував у періодичній стінній газеті «Комсомол...

2021-03-28T06:55:21Z

Створена сторінка: '''Олешко Петро Іванович.''' У 1928 році опублікував у періодичній стінній газеті «Комсомол...

Нова сторінка

'''Олешко Петро Іванович.''' У 1928 році опублікував у періодичній стінній газеті «Комсомолець» свою першу замітку про лісонасадження, яка викликала жваве обговорення серед читачів. З цієї публікації і почався його шлях сільського кореспондента. У 1929 році був громадським розповсюджувачем центральної української газети «Радянське село», про несвоєчасну доставку газети написав до редакції, листа опублікували. Його повідомлення про життя району, здобутки і недоліки виходили у Ніжинській окружній газеті «Нове село». Після заснування Бобровицького району в 1930 році став постійним дописувачем до районної газети «За суцільну колективізацію».

У 1933 році одержав від комсомольської організації направлення на навчання до Ніжинського педагогічного інституту на філологічний факультет, де досвідченого сількора обрали членом редколегії стінної газети. В інституті захопився поезією, відбулися перші проби його поетичного слова.
Після закінчення інституту викладав українську мову і літературу в школах Бобровиці, знову став активним дописувачем до районної газети, де в штаті працював земляк Володимир Івах. Разом з ним, а також з Яковом Мартиненком і Олександром Нікітченком, заснували при редакції районки літературну групу, в якій розвинувся талант поета-початківця.

Війна застала молодого вчителя-літератора у Кобижчі. Мав зв’язки з партизанами, підпільно з друзями поширював листівки і навіть газету «Правда». Після війни працював учителем, активно співпрацював з районною газетою «Радянське село», очолював літературну студію при редакції газети.

'''Івах Володимир Митрофанович'''. Працював у перші роки заснування Бобровицької районної газети «За суцільну колективізацію». Його публікацію про почин колгоспниць-п’ятисотенниць із Озерян передрукувала республіканська газета, слава про трудівниць долетіла і до ВДНГ СРСР. На журналістському посту і війну зустрів. В останньому перед окупацією номері газети опублікував статтю під заголовком «Стрілятиму без промаху». Після виходу з друку цієї газети взяв кілька її екземплярів, а в руки – гвинтівку, що стояла напоготові біля письмового стола, і поспішив за відступаючими військами. Воював до 1945 року, 12 разів був поранений, пройшов пів Європи.

Після війни працював пасічником у колгоспі ім. Шевченка, не поривав зв’язків з районною газетою, був активним її робсількором.

'''Нікітіна (Потолап) Тетяна Григорівна.''' Народилася в сім’ї сільської інтелігенції. З дитинства любила літературу. Вчилася в класі з підвищеним рівнем викладання математики, але більше любила писати твори. Вдалими були перші спроби юного кореспондента районної газети «Жовтнева Зоря». Уроки журналістської майстерності одержала в школі робсількорів, яку очолила завуч Кобижчанської середньої школи Олександра Василівна Данилевська. Вона возила талановиту ученицю на заняття робсількорів у редакцію газети. Розповіді про шкільні події, про благоустрій села, про людей важкої сільської праці стали регулярно з’являтися на шпальтах районки, що й вплинуло на вибір професії. Хоч батько агітував за ветеринарію, а мама – за медицину.

У 1976 році закінчила школу і зробила першу спробу продовжити навчання на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т.Шевченка. Творчий конкурс пройшла блискуче, бездоганні знання показала на екзамені з літератури, але в кінцевому підсумку не вистачило одного балу. Досі пам’ятає слова професора, члена екзаменаційної комісії: «Була б ти хлопцем…». У ті недемократичні часи на факультет журналістики приймали здебільшого хлопців. «А от тепер природа мстить – в Інституті журналістики навчаються переважно дівчата», – написала в одній публікації.

Після невдалого вступу в університет, влаштувалася на роботу в лабораторію Бобровицького цукрозаводу. Невдовзі в районній газеті звільнилося місце коректора, на яке й запросили талановитого робсількора. Заодно працювала і як кореспондент. Наступного року вступила на вечірнє навчання факультету журналістики, а вдень працювала в газеті Північно-Західної залізниці «Рабочее слово». Закінчувала навчання на заочному відділенні. Перша посада дипломованого журналіста – старший редактор інформаційно-видавничого центру Виставки досягнень народного господарства України.

Наприкінці 80-х запросили на роботу в перше українсько-канадське спільне підприємство «Кобза» на посаду керівника редакції видавництва, яке видавало рідкісні книжки, заборонені в радянські часи, перекладали з німецької та англійської на українську мову і друкували твори заборонених в СРСР письменників і філософів. У 1996 році перейшла на роботу в Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Брала участь у процесі створення обласних та регіональних державних телерадіокомпаній. Долучилася до розробки положення про державне замовлення на виробництво теле- та радіопрограм, яке дозволило через державне замовлення забезпечити функціонування та розвиток державних телерадіокомпаній. Брала участь у створенні і впровадженні в Україні суспільного телебачення і радіомовлення.

'''Шульга Олексій Миколайович.''' Народився в 1940 році. Першу його замітку надрукувала районна газета, коли ще вчився в школі. З тих пір не поривав зв’язків з журналістикою. В 1964 році поповнив колектив редакції Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря». З 1975 року і до виходу на пенсію працював у Кагарлицьких районній і міській газетах Київської області. Там зустрів і свою подружню долю – Ніну Федорівну. У журналістиці Олексій Миколайович був з тих районників, хто умів все, у потрібний момент міг замінити кожного – від редактора до водія. Працював кореспондентом, відповідальним секретарем, заступником редактора. Був різноплановим і щодо жанрів журналістської діяльності. Та найбільше любив писати про людей. Він, як психолог, умів читати людську душу, відкрити її і знайти ту іскорку, той нюанс, який і розкриває сутність героя, його неординарність, мотиви поведінки. Працюючи в міській газеті, підготував для книги «Люди нашого міста» близько тридцяти нарисів про кагарличан.

Небайдужий до поезії ще зі шкільних років, публікував вірші у Бобровицькій і кагарлицьких газетах. Перша його поетична збірка вийшла в світ під назвою «Ринг», в якій червоною ниткою пройшло філософське бачення автором самого життя. Воно – як ринг, на якому постійно змагаються добро і зло, любов і ненависть, правда і кривда. Колеги відзначали, що по своєму таланту і майстерності він значно переріс рівень районної газети. Були в нього пропозиції від солідних видань, але бракувало почуття кар’єризму. У 2015 році, з нагоди 85-річчя Кагарлицької газети і 75-річчя Олексія Шульги, на той час уже повноцінного пенсіонера, журналіст Станіслав Михайловський написав: «Прикро тільки, що серед заслужених журналістів з Кагарлика не значиться прізвище Олексія Шульги. Хоч він заслуговує на це звання в першу чергу».

Данилевська Олександра Василівна. Після закінчення Інституту іноземних мов та факультету журналістики ЧУМЛ працювала в рідній школі завучем, протягом 20 років – директором школи №2, учителювала в сільських школах і після 75-річного ювілею, відмінник народної освіти України. Більш як півстолітній педагогічний стаж поєднувала з активною позаштатною журналістською діяльністю і поетичною творчістю. Її вірші увійшли до першої поетичної антології педагогів України «Самоцвіт». У рідному селі створила і очолила кореспондентський пункт Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря», перейменованої на «Наше життя», дописувати до якої почала в 1957 році. Досвід роботи аматорського юнкорівського клубу «Промінець» вивчався й поширювався на всю Україну, багато випускників якого обрали фах журналіста. Випускала періодичну сільську стінгазету «Трибуна депутата». Лауреат кількох премій імені сількорів. Редакція журналу «Рабоче-крестьянский кореспондент» відзначила робсількора грамотою за активну участь у роботі преси, телебачення і радіо. Її прізвище занесене до книги пошани обласної молодіжної газети «Комсомольський гарт» (нині – «Гарт») за активну участь творення газети та плідну роботу з виховання юної журналістської зміни. У 2007 році одержала подяку УІНП за збір і публікацію спогадів про голодомор. Статті злободенної тематики неодноразово друкувалися в журналі «Українознавство». У 2017 році вийшла з друку поетична збірка Олександри Данилевської «Джерело любові».

'''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна.''' Ази журналістики одержала в клубі юнкорів «Промінець» у Кобижчанській школі №1. Очолювала клуб завуч школи Олександра Василівна Данилевська, позаштатний кореспондент Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря» і керівник сільського корпункту районки. Талановитого юнкора помітили в редакції, стали залучати до виконання редакційних завдань. Публікувала свої дописи в обласній і навіть республіканській пресі. Журнал «Піонерія» нагородив юнкора поїздкою на творчу зміну у табір «Молода зміна міста Одеси. Диплом журналіста одержала в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. У 1994 році запросили на роботу в редакцію газети «Україна молода». Вела соціальні теми, теми телебачення і культури, їй, заступнику редактора газети, давали інтерв’ю відомі особистості: Микола Амосов, Олександр Шалімов, Марічка Падалка, Тамара Щербатюк, Лідія Таран, Андрій Куликов та інші. Не забуває Кобижчу і рідної школи, своєї першої наставниці в журналістиці Олександри Данилевської, з нагоди її ювілею цілу газетну шпальту присвятила під заголовком «Роки і кілометри знань».

'''Приступко Сергій Феодосійович.''' Народився в 1944 році. В автобіографії написав, що першу іскорку журналістської професії запалив батько – Феодосій Макарович. Він передплачував газети «Жовтнева зоря» і республіканську «Радянська Україна», якими цікавився школяр. У районній газеті прочитав і про батькову ферму, яка досягла високих показників. Навчаючись у шостому класі, почув, як сусіди між собою емоційно обговорювали, коли на їхню вулицю Полівку протягнуть проводові радіо. З редакції надійшло повідомлення, що листа передали до районного вузла зв’язку. Минув місяць, але не сталося ніяких зрушень. Тож хлопчина надіслав листа в редакцію «Радянської України», замітку надрукували під рубрикою «Нам пишуть». Невдовзі вулицю радіофікували.

Відтоді частенько надсилав замітки до районної газети, деякі друкували, але опрацьовані журналістами. Почав працювати над мовою, багато читав публіцистики і художньої літератури. Редакція надсилала завзятому юнкору «Бібліотечку робсількора». У 1959 році завідувач відділом масової роботи і листів редакції районної газети Олександр Гурин, уродженець Кобижчі, організував при сільраді школу робсількорів, куди запрошували і юнкорів. Заняття проходили творчо, з аналізами матеріалів робсількорів. Ця школа дуже вплинула на розвиток творчих здібностей слухача Сергія Приступка, публікації якого стали друкувати й обласні газети.
Значною віхою у фаховому зростанні стала служба в Групі радянських військ у Німеччині, де була змога співпрацювати з військовими газетами. Від їхніх редакцій одержав характеристики-рекомендації для вступу на факультет журналістики Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова. Тривалий час працював у Броварській газеті «Нове життя» на посаді заступника редактора.

[[Категорія:Журналістика]]
[[Категорія:Видатні люди Бобровиччини]]

''<small>{{REVISIONDAY2}} {{REVISIONMONTH}} {{REVISIONYEAR}}</small>''

← Попередня версія		Версія за 12:50, 13 лютого 2025
Рядок 1:		Рядок 1:
−	<seo title="Журналісти з Кобижчі" metakeywords="Електронна Енциклопедія Історія Бобровиччини Видатні журналісти Боборовиччини" metadescription="Олешко Петро Іванович; Івах Володимир Митрофанович; Нікітіна (Потолап) Тетяна Григорівна; Шульга Олексій Миколайович; Данилевська Олександра Василівна; Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна; Приступко Сергій Феодосійович" cation="123456789-abfd123456" />

−
−	'''Олешко Петро Іванович.''' У 1928 році опублікував у періодичній стінній газеті «Комсомолець» свою першу замітку про лісонасадження, яка викликала жваве обговорення серед читачів. З цієї публікації і почався його шлях сільського кореспондента. У 1929 році був громадським розповсюджувачем центральної української газети «Радянське село», про несвоєчасну доставку газети написав до редакції, листа опублікували. Його повідомлення про життя району, здобутки і недоліки виходили у Ніжинській окружній газеті «Нове село». Після заснування Бобровицького району в 1930 році став постійним дописувачем до районної газети «За суцільну колективізацію».
−
−	У 1933 році одержав від комсомольської організації направлення на навчання до Ніжинського педагогічного інституту на філологічний факультет, де досвідченого сількора обрали членом редколегії стінної газети. В інституті захопився поезією, відбулися перші проби його поетичного слова.
−	Після закінчення інституту викладав українську мову і літературу в школах Бобровиці, знову став активним дописувачем до районної газети, де в штаті працював земляк Володимир Івах. Разом з ним, а також з Яковом Мартиненком і Олександром Нікітченком, заснували при редакції районки літературну групу, в якій розвинувся талант поета-початківця.
−
−	Війна застала молодого вчителя-літератора у Кобижчі. Мав зв’язки з партизанами, підпільно з друзями поширював листівки і навіть газету «Правда». Після війни працював учителем, активно співпрацював з районною газетою «Радянське село», очолював літературну студію при редакції газети.
−
−
−	'''Івах Володимир Митрофанович'''. Працював у перші роки заснування Бобровицької районної газети «За суцільну колективізацію». Його публікацію про почин колгоспниць-п’ятисотенниць із Озерян передрукувала республіканська газета, слава про трудівниць долетіла і до ВДНГ СРСР. На журналістському посту і війну зустрів. В останньому перед окупацією номері газети опублікував статтю під заголовком «Стрілятиму без промаху». Після виходу з друку цієї газети взяв кілька її екземплярів, а в руки – гвинтівку, що стояла напоготові біля письмового стола, і поспішив за відступаючими військами. Воював до 1945 року, 12 разів був поранений, пройшов пів Європи.
−
−	Після війни працював пасічником у колгоспі ім. Шевченка, не поривав зв’язків з районною газетою, був активним її робсількором.
−
−	[[Файл:Нікітіна(Потолал).jpg\|міні\|right\|alt=Нікітіна (Потолап) Тетяна Григорівна\|'''Нікітіна (Потолап) Тетяна Григорівна''']]
−
−	'''Нікітіна (Потолап) Тетяна Григорівна.''' Народилася в сім’ї сільської інтелігенції. З дитинства любила літературу. Вчилася в класі з підвищеним рівнем викладання математики, але більше любила писати твори. Вдалими були перші спроби юного кореспондента районної газети «Жовтнева Зоря». Уроки журналістської майстерності одержала в школі робсількорів, яку очолила завуч Кобижчанської середньої школи Олександра Василівна Данилевська. Вона возила талановиту ученицю на заняття робсількорів у редакцію газети. Розповіді про шкільні події, про благоустрій села, про людей важкої сільської праці стали регулярно з’являтися на шпальтах районки, що й вплинуло на вибір професії. Хоч батько агітував за ветеринарію, а мама – за медицину.
−
−	У 1976 році закінчила школу і зробила першу спробу продовжити навчання на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т.Шевченка. Творчий конкурс пройшла блискуче, бездоганні знання показала на екзамені з літератури, але в кінцевому підсумку не вистачило одного балу. Досі пам’ятає слова професора, члена екзаменаційної комісії: «Була б ти хлопцем…». У ті недемократичні часи на факультет журналістики приймали здебільшого хлопців. «А от тепер природа мстить – в Інституті журналістики навчаються переважно дівчата», – написала в одній публікації.
−
−	Після невдалого вступу в університет, влаштувалася на роботу в лабораторію Бобровицького цукрозаводу. Невдовзі в районній газеті звільнилося місце коректора, на яке й запросили талановитого робсількора. Заодно працювала і як кореспондент. Наступного року вступила на вечірнє навчання факультету журналістики, а вдень працювала в газеті Північно-Західної залізниці «Рабочее слово». Закінчувала навчання на заочному відділенні. Перша посада дипломованого журналіста – старший редактор інформаційно-видавничого центру Виставки досягнень народного господарства України.
−
−	Наприкінці 80-х запросили на роботу в перше українсько-канадське спільне підприємство «Кобза» на посаду керівника редакції видавництва, яке видавало рідкісні книжки, заборонені в радянські часи, перекладали з німецької та англійської на українську мову і друкували твори заборонених в СРСР письменників і філософів. У 1996 році перейшла на роботу в Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Брала участь у процесі створення обласних та регіональних державних телерадіокомпаній. Долучилася до розробки положення про державне замовлення на виробництво теле- та радіопрограм, яке дозволило через державне замовлення забезпечити функціонування та розвиток державних телерадіокомпаній. Брала участь у створенні і впровадженні в Україні суспільного телебачення і радіомовлення.
−
−
−	'''Шульга Олексій Миколайович.''' Народився в 1940 році. Першу його замітку надрукувала районна газета, коли ще вчився в школі. З тих пір не поривав зв’язків з журналістикою. В 1964 році поповнив колектив редакції Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря». З 1975 року і до виходу на пенсію працював у Кагарлицьких районній і міській газетах Київської області. Там зустрів і свою подружню долю – Ніну Федорівну. У журналістиці Олексій Миколайович був з тих районників, хто умів все, у потрібний момент міг замінити кожного – від редактора до водія. Працював кореспондентом, відповідальним секретарем, заступником редактора. Був різноплановим і щодо жанрів журналістської діяльності. Та найбільше любив писати про людей. Він, як психолог, умів читати людську душу, відкрити її і знайти ту іскорку, той нюанс, який і розкриває сутність героя, його неординарність, мотиви поведінки. Працюючи в міській газеті, підготував для книги «Люди нашого міста» близько тридцяти нарисів про кагарличан.
−
−	Небайдужий до поезії ще зі шкільних років, публікував вірші у Бобровицькій і кагарлицьких газетах. Перша його поетична збірка вийшла в світ під назвою «Ринг», в якій червоною ниткою пройшло філософське бачення автором самого життя. Воно – як ринг, на якому постійно змагаються добро і зло, любов і ненависть, правда і кривда. Колеги відзначали, що по своєму таланту і майстерності він значно переріс рівень районної газети. Були в нього пропозиції від солідних видань, але бракувало почуття кар’єризму. У 2015 році, з нагоди 85-річчя Кагарлицької газети і 75-річчя Олексія Шульги, на той час уже повноцінного пенсіонера, журналіст Станіслав Михайловський написав: «Прикро тільки, що серед заслужених журналістів з Кагарлика не значиться прізвище Олексія Шульги. Хоч він заслуговує на це звання в першу чергу».
−
−	[[Файл:Данилевська Олександра і юнкорівського клубу «Промінець».jpg\|міні\|right\|alt=Данилевська Олександра Василівна\|'''Данилевська Олександра Василівна з вихованцями юнкорівського клубу «Промінець»''']]
−
−	'''Данилевська Олександра Василівна.''' Після закінчення Інституту іноземних мов та факультету журналістики ЧУМЛ працювала в рідній школі завучем, протягом 20 років – директором школи №2, учителювала в сільських школах і після 75-річного ювілею, відмінник народної освіти України. Більш як півстолітній педагогічний стаж поєднувала з активною позаштатною журналістською діяльністю і поетичною творчістю. Її вірші увійшли до першої поетичної антології педагогів України «Самоцвіт». У рідному селі створила і очолила кореспондентський пункт Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря», перейменованої на «Наше життя», дописувати до якої почала в 1957 році. Досвід роботи аматорського юнкорівського клубу «Промінець» вивчався й поширювався на всю Україну, багато випускників якого обрали фах журналіста. Випускала періодичну сільську стінгазету «Трибуна депутата». Лауреат кількох премій імені сількорів. Редакція журналу «Рабоче-крестьянский кореспондент» відзначила робсількора грамотою за активну участь у роботі преси, телебачення і радіо. Її прізвище занесене до книги пошани обласної молодіжної газети «Комсомольський гарт» (нині – «Гарт») за активну участь творення газети та плідну роботу з виховання юної журналістської зміни. У 2007 році одержала подяку УІНП за збір і публікацію спогадів про голодомор. Статті злободенної тематики неодноразово друкувалися в журналі «Українознавство». У 2017 році вийшла з друку поетична збірка Олександри Данилевської «Джерело любові».
−
−	[[Файл:Самченко (Кащенко) Валентина.jpg\|міні\|left\|alt=Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна\|'''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна''']]
−
−	'''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна.''' Ази журналістики одержала в клубі юнкорів «Промінець» у Кобижчанській школі №1. Очолювала клуб завуч школи Олександра Василівна Данилевська, позаштатний кореспондент Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря» і керівник сільського корпункту районки. Талановитого юнкора помітили в редакції, стали залучати до виконання редакційних завдань. Публікувала свої дописи в обласній і навіть республіканській пресі. Журнал «Піонерія» нагородив юнкора поїздкою на творчу зміну у табір «Молода зміна міста Одеси. Диплом журналіста одержала в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. У 1994 році запросили на роботу в редакцію газети «Україна молода». Вела соціальні теми, теми телебачення і культури, їй, заступнику редактора газети, давали інтерв’ю відомі особистості: Микола Амосов, Олександр Шалімов, Марічка Падалка, Тамара Щербатюк, Лідія Таран, Андрій Куликов та інші. Не забуває Кобижчу і рідної школи, своєї першої наставниці в журналістиці Олександри Данилевської, з нагоди її ювілею цілу газетну шпальту присвятила під заголовком «Роки і кілометри знань».
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−
−	~~[[Файл:Приступко Сергій.jpg\|міні\|right\|alt=Приступко Сергій Феодосійович\|'''Приступко Сергій Феодосійович''']]~~
−
−	'''Приступко Сергій Феодосійович.''' Народився в 1944 році. В автобіографії написав, що першу іскорку журналістської професії запалив батько – Феодосій Макарович. Він передплачував газети «Жовтнева зоря» і республіканську «Радянська Україна», якими цікавився школяр. У районній газеті прочитав і про батькову ферму, яка досягла високих показників. Навчаючись у шостому класі, почув, як сусіди між собою емоційно обговорювали, коли на їхню вулицю Полівку протягнуть проводові радіо. З редакції надійшло повідомлення, що листа передали до районного вузла зв’язку. Минув місяць, але не сталося ніяких зрушень. Тож хлопчина надіслав листа в редакцію «Радянської України», замітку надрукували під рубрикою «Нам пишуть». Невдовзі вулицю радіофікували.
−
−	Відтоді частенько надсилав замітки до районної газети, деякі друкували, але опрацьовані журналістами. Почав працювати над мовою, багато читав публіцистики і художньої літератури. Редакція надсилала завзятому юнкору «Бібліотечку робсількора». У 1959 році завідувач відділом масової роботи і листів редакції районної газети Олександр Гурин, уродженець Кобижчі, організував при сільраді школу робсількорів, куди запрошували і юнкорів. Заняття проходили творчо, з аналізами матеріалів робсількорів. Ця школа дуже вплинула на розвиток творчих здібностей слухача Сергія Приступка, публікації якого стали друкувати й обласні газети.
−	Значною віхою у фаховому зростанні стала служба в Групі радянських військ у Німеччині, де була змога співпрацювати з військовими газетами. Від їхніх редакцій одержав характеристики-рекомендації для вступу на факультет журналістики Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова. Тривалий час працював у Броварській газеті «Нове життя» на посаді заступника редактора.
−
−	~~[[Категорія:Журналістика]]~~
−	~~[[Категорія:Видатні люди Бобровиччини]]~~
−
−	~~''<small>{{REVISIONDAY2}} {{REVISIONMONTH}} {{REVISIONYEAR}}</small>''~~

← Попередня версія		Версія за 07:14, 28 березня 2021
Рядок 36:		Рядок 36:

	'''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна.''' Ази журналістики одержала в клубі юнкорів «Промінець» у Кобижчанській школі №1. Очолювала клуб завуч школи Олександра Василівна Данилевська, позаштатний кореспондент Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря» і керівник сільського корпункту районки. Талановитого юнкора помітили в редакції, стали залучати до виконання редакційних завдань. Публікувала свої дописи в обласній і навіть республіканській пресі. Журнал «Піонерія» нагородив юнкора поїздкою на творчу зміну у табір «Молода зміна міста Одеси. Диплом журналіста одержала в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. У 1994 році запросили на роботу в редакцію газети «Україна молода». Вела соціальні теми, теми телебачення і культури, їй, заступнику редактора газети, давали інтерв’ю відомі особистості: Микола Амосов, Олександр Шалімов, Марічка Падалка, Тамара Щербатюк, Лідія Таран, Андрій Куликов та інші. Не забуває Кобижчу і рідної школи, своєї першої наставниці в журналістиці Олександри Данилевської, з нагоди її ювілею цілу газетну шпальту присвятила під заголовком «Роки і кілометри знань».		'''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна.''' Ази журналістики одержала в клубі юнкорів «Промінець» у Кобижчанській школі №1. Очолювала клуб завуч школи Олександра Василівна Данилевська, позаштатний кореспондент Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря» і керівник сільського корпункту районки. Талановитого юнкора помітили в редакції, стали залучати до виконання редакційних завдань. Публікувала свої дописи в обласній і навіть республіканській пресі. Журнал «Піонерія» нагородив юнкора поїздкою на творчу зміну у табір «Молода зміна міста Одеси. Диплом журналіста одержала в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. У 1994 році запросили на роботу в редакцію газети «Україна молода». Вела соціальні теми, теми телебачення і культури, їй, заступнику редактора газети, давали інтерв’ю відомі особистості: Микола Амосов, Олександр Шалімов, Марічка Падалка, Тамара Щербатюк, Лідія Таран, Андрій Куликов та інші. Не забуває Кобижчу і рідної школи, своєї першої наставниці в журналістиці Олександри Данилевської, з нагоди її ювілею цілу газетну шпальту присвятила під заголовком «Роки і кілометри знань».
−
−

← Попередня версія		Версія за 07:14, 28 березня 2021
Рядок 36:		Рядок 36:

	'''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна.''' Ази журналістики одержала в клубі юнкорів «Промінець» у Кобижчанській школі №1. Очолювала клуб завуч школи Олександра Василівна Данилевська, позаштатний кореспондент Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря» і керівник сільського корпункту районки. Талановитого юнкора помітили в редакції, стали залучати до виконання редакційних завдань. Публікувала свої дописи в обласній і навіть республіканській пресі. Журнал «Піонерія» нагородив юнкора поїздкою на творчу зміну у табір «Молода зміна міста Одеси. Диплом журналіста одержала в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. У 1994 році запросили на роботу в редакцію газети «Україна молода». Вела соціальні теми, теми телебачення і культури, їй, заступнику редактора газети, давали інтерв’ю відомі особистості: Микола Амосов, Олександр Шалімов, Марічка Падалка, Тамара Щербатюк, Лідія Таран, Андрій Куликов та інші. Не забуває Кобижчу і рідної школи, своєї першої наставниці в журналістиці Олександри Данилевської, з нагоди її ювілею цілу газетну шпальту присвятила під заголовком «Роки і кілометри знань».		'''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна.''' Ази журналістики одержала в клубі юнкорів «Промінець» у Кобижчанській школі №1. Очолювала клуб завуч школи Олександра Василівна Данилевська, позаштатний кореспондент Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря» і керівник сільського корпункту районки. Талановитого юнкора помітили в редакції, стали залучати до виконання редакційних завдань. Публікувала свої дописи в обласній і навіть республіканській пресі. Журнал «Піонерія» нагородив юнкора поїздкою на творчу зміну у табір «Молода зміна міста Одеси. Диплом журналіста одержала в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. У 1994 році запросили на роботу в редакцію газети «Україна молода». Вела соціальні теми, теми телебачення і культури, їй, заступнику редактора газети, давали інтерв’ю відомі особистості: Микола Амосов, Олександр Шалімов, Марічка Падалка, Тамара Щербатюк, Лідія Таран, Андрій Куликов та інші. Не забуває Кобижчу і рідної школи, своєї першої наставниці в журналістиці Олександри Данилевської, з нагоди її ювілею цілу газетну шпальту присвятила під заголовком «Роки і кілометри знань».
		+
		+
		+
		+
		+
		+
		+
		+
		+
		+
		+
		+
		+
		+
		+

@@ Рядок 33: / Рядок 33: @@
 '''Данилевська Олександра Василівна.''' Після закінчення Інституту іноземних мов та факультету журналістики ЧУМЛ працювала в рідній школі завучем, протягом 20 років – директором школи №2, учителювала в сільських школах і після 75-річного ювілею, відмінник народної освіти України. Більш як півстолітній педагогічний стаж поєднувала з активною позаштатною журналістською діяльністю і поетичною творчістю. Її вірші увійшли до першої поетичної антології педагогів України «Самоцвіт». У рідному селі створила і очолила кореспондентський пункт Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря», перейменованої на «Наше життя», дописувати до якої почала в 1957 році. Досвід роботи аматорського юнкорівського клубу «Промінець» вивчався й поширювався на всю Україну, багато випускників якого обрали фах журналіста. Випускала періодичну сільську стінгазету «Трибуна депутата». Лауреат кількох премій імені сількорів. Редакція журналу «Рабоче-крестьянский кореспондент» відзначила робсількора грамотою за активну участь у роботі преси, телебачення і радіо. Її прізвище занесене до книги пошани обласної молодіжної газети «Комсомольський гарт» (нині – «Гарт») за активну участь творення газети та плідну роботу з виховання юної журналістської зміни. У 2007 році одержала подяку УІНП за збір і публікацію спогадів про голодомор. Статті злободенної тематики неодноразово друкувалися в журналі «Українознавство». У 2017 році вийшла з друку поетична збірка Олександри Данилевської «Джерело любові».
-[[Файл:Самченко (Кащенко) Валентина.jpg|міні|right|alt=Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна|'''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна''']]
+[[Файл:Самченко (Кащенко) Валентина.jpg|міні|left|alt=Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна|'''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна''']]
 '''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна.''' Ази журналістики одержала в клубі юнкорів «Промінець» у Кобижчанській школі №1. Очолювала клуб завуч школи Олександра Василівна Данилевська, позаштатний кореспондент Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря» і керівник сільського корпункту районки. Талановитого юнкора помітили в редакції, стали залучати до виконання редакційних завдань. Публікувала свої дописи в обласній і навіть республіканській пресі. Журнал «Піонерія» нагородив юнкора поїздкою на творчу зміну у табір «Молода зміна міста Одеси. Диплом журналіста одержала в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. У 1994 році запросили на роботу в редакцію газети «Україна молода». Вела соціальні теми, теми телебачення і культури, їй, заступнику редактора газети, давали інтерв’ю відомі особистості: Микола Амосов, Олександр Шалімов, Марічка Падалка, Тамара Щербатюк, Лідія Таран, Андрій Куликов та інші. Не забуває Кобижчу і рідної школи, своєї першої наставниці в журналістиці Олександри Данилевської, з нагоди її ювілею цілу газетну шпальту присвятила під заголовком «Роки і кілометри знань».
-[[Файл:Приступко Сергій.jpg|міні|left|alt=Приступко Сергій Феодосійович|'''Приступко Сергій Феодосійович''']]
+[[Файл:Приступко Сергій.jpg|міні|right|alt=Приступко Сергій Феодосійович|'''Приступко Сергій Феодосійович''']]
 '''Приступко Сергій Феодосійович.''' Народився в 1944 році. В автобіографії написав, що першу іскорку журналістської професії запалив батько – Феодосій Макарович. Він передплачував газети «Жовтнева зоря» і республіканську «Радянська Україна», якими цікавився школяр. У районній газеті прочитав і про батькову ферму, яка досягла високих показників. Навчаючись у шостому класі, почув, як сусіди між собою емоційно обговорювали, коли на їхню вулицю Полівку протягнуть проводові радіо. З редакції надійшло повідомлення, що листа передали до районного вузла зв’язку. Минув місяць, але не сталося ніяких зрушень. Тож хлопчина надіслав листа в редакцію «Радянської України», замітку надрукували під рубрикою «Нам пишуть». Невдовзі вулицю радіофікували.

← Попередня версія		Версія за 07:12, 28 березня 2021
Рядок 38:		Рядок 38:


−	[[Файл:Приступко Сергій.jpg\|міні\|~~right~~\|alt=Приступко Сергій Феодосійович\|'''Приступко Сергій Феодосійович''']]	+	[[Файл:Приступко Сергій.jpg\|міні\|left\|alt=Приступко Сергій Феодосійович\|'''Приступко Сергій Феодосійович''']]

	'''Приступко Сергій Феодосійович.''' Народився в 1944 році. В автобіографії написав, що першу іскорку журналістської професії запалив батько – Феодосій Макарович. Він передплачував газети «Жовтнева зоря» і республіканську «Радянська Україна», якими цікавився школяр. У районній газеті прочитав і про батькову ферму, яка досягла високих показників. Навчаючись у шостому класі, почув, як сусіди між собою емоційно обговорювали, коли на їхню вулицю Полівку протягнуть проводові радіо. З редакції надійшло повідомлення, що листа передали до районного вузла зв’язку. Минув місяць, але не сталося ніяких зрушень. Тож хлопчина надіслав листа в редакцію «Радянської України», замітку надрукували під рубрикою «Нам пишуть». Невдовзі вулицю радіофікували.		'''Приступко Сергій Феодосійович.''' Народився в 1944 році. В автобіографії написав, що першу іскорку журналістської професії запалив батько – Феодосій Макарович. Він передплачував газети «Жовтнева зоря» і республіканську «Радянська Україна», якими цікавився школяр. У районній газеті прочитав і про батькову ферму, яка досягла високих показників. Навчаючись у шостому класі, почув, як сусіди між собою емоційно обговорювали, коли на їхню вулицю Полівку протягнуть проводові радіо. З редакції надійшло повідомлення, що листа передали до районного вузла зв’язку. Минув місяць, але не сталося ніяких зрушень. Тож хлопчина надіслав листа в редакцію «Радянської України», замітку надрукували під рубрикою «Нам пишуть». Невдовзі вулицю радіофікували.

@@ Рядок 1: / Рядок 1: @@
 '''Олешко Петро Іванович.''' У 1928 році опублікував у періодичній стінній газеті «Комсомолець» свою першу замітку про лісонасадження, яка викликала жваве обговорення серед читачів. З цієї публікації і почався його шлях сільського кореспондента. У 1929 році був громадським розповсюджувачем центральної української газети «Радянське село», про несвоєчасну доставку газети написав до редакції, листа опублікували. Його повідомлення про життя району, здобутки і недоліки виходили у Ніжинській окружній газеті «Нове село». Після заснування Бобровицького району в 1930 році став постійним дописувачем до районної газети «За суцільну колективізацію».
@@ Рядок 11: / Рядок 14: @@
 Після війни працював пасічником у колгоспі ім. Шевченка, не поривав зв’язків з районною газетою, був активним її робсількором.
 '''Нікітіна (Потолап) Тетяна Григорівна.''' Народилася в сім’ї сільської інтелігенції. З дитинства любила літературу. Вчилася в класі з підвищеним рівнем викладання математики, але більше любила писати твори. Вдалими були перші спроби юного кореспондента районної газети «Жовтнева Зоря». Уроки журналістської майстерності одержала в школі робсількорів, яку очолила завуч Кобижчанської середньої школи Олександра Василівна Данилевська. Вона возила талановиту ученицю на заняття робсількорів у редакцію газети. Розповіді про шкільні події, про благоустрій села, про людей важкої сільської праці стали регулярно з’являтися на шпальтах районки, що й вплинуло на вибір професії. Хоч батько агітував за ветеринарію, а мама – за медицину.
@@ Рядок 26: / Рядок 30: @@
-Данилевська Олександра Василівна. Після закінчення Інституту іноземних мов та факультету журналістики ЧУМЛ працювала в рідній школі завучем, протягом 20 років – директором школи №2, учителювала в сільських школах і після 75-річного ювілею, відмінник народної освіти України. Більш як півстолітній педагогічний стаж поєднувала з активною позаштатною журналістською діяльністю і поетичною творчістю. Її вірші увійшли до першої поетичної антології педагогів України «Самоцвіт». У рідному селі створила і очолила кореспондентський пункт Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря», перейменованої на «Наше життя», дописувати до якої почала в 1957 році. Досвід роботи аматорського юнкорівського клубу «Промінець» вивчався й поширювався на всю Україну, багато випускників якого обрали фах журналіста. Випускала періодичну сільську стінгазету «Трибуна депутата». Лауреат кількох премій імені сількорів. Редакція журналу «Рабоче-крестьянский кореспондент» відзначила робсількора грамотою за активну участь у роботі преси, телебачення і радіо. Її прізвище занесене до книги пошани обласної молодіжної газети «Комсомольський гарт» (нині – «Гарт») за активну участь творення газети та плідну роботу з виховання юної журналістської зміни. У 2007 році одержала подяку УІНП за збір і публікацію спогадів про голодомор. Статті злободенної тематики неодноразово друкувалися в журналі «Українознавство». У 2017 році вийшла з друку поетична збірка Олександри Данилевської «Джерело любові».
+'''Данилевська Олександра Василівна.''' Після закінчення Інституту іноземних мов та факультету журналістики ЧУМЛ працювала в рідній школі завучем, протягом 20 років – директором школи №2, учителювала в сільських школах і після 75-річного ювілею, відмінник народної освіти України. Більш як півстолітній педагогічний стаж поєднувала з активною позаштатною журналістською діяльністю і поетичною творчістю. Її вірші увійшли до першої поетичної антології педагогів України «Самоцвіт». У рідному селі створила і очолила кореспондентський пункт Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря», перейменованої на «Наше життя», дописувати до якої почала в 1957 році. Досвід роботи аматорського юнкорівського клубу «Промінець» вивчався й поширювався на всю Україну, багато випускників якого обрали фах журналіста. Випускала періодичну сільську стінгазету «Трибуна депутата». Лауреат кількох премій імені сількорів. Редакція журналу «Рабоче-крестьянский кореспондент» відзначила робсількора грамотою за активну участь у роботі преси, телебачення і радіо. Її прізвище занесене до книги пошани обласної молодіжної газети «Комсомольський гарт» (нині – «Гарт») за активну участь творення газети та плідну роботу з виховання юної журналістської зміни. У 2007 році одержала подяку УІНП за збір і публікацію спогадів про голодомор. Статті злободенної тематики неодноразово друкувалися в журналі «Українознавство». У 2017 році вийшла з друку поетична збірка Олександри Данилевської «Джерело любові».
 '''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна.''' Ази журналістики одержала в клубі юнкорів «Промінець» у Кобижчанській школі №1. Очолювала клуб завуч школи Олександра Василівна Данилевська, позаштатний кореспондент Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря» і керівник сільського корпункту районки. Талановитого юнкора помітили в редакції, стали залучати до виконання редакційних завдань. Публікувала свої дописи в обласній і навіть республіканській пресі. Журнал «Піонерія» нагородив юнкора поїздкою на творчу зміну у табір «Молода зміна міста Одеси. Диплом журналіста одержала в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. У 1994 році запросили на роботу в редакцію газети «Україна молода». Вела соціальні теми, теми телебачення і культури, їй, заступнику редактора газети, давали інтерв’ю відомі особистості: Микола Амосов, Олександр Шалімов, Марічка Падалка, Тамара Щербатюк, Лідія Таран, Андрій Куликов та інші. Не забуває Кобижчу і рідної школи, своєї першої наставниці в журналістиці Олександри Данилевської, з нагоди її ювілею цілу газетну шпальту присвятила під заголовком «Роки і кілометри знань».