Гамалей Костянтин Олександрович

17 листопада 1894 року Гамалей Костянтин Олександрович призначений керуючим Майнівською сільськогосподарською школою. Випускник Петровської рільничої і лісової академії. Працював практикантом на Полтавському дослідному полі, служив помічником керуючого маєтком поміщика Кочубея в Полтавському повіті, помічником головного керуючого в Карловському маєтку великої княгині Катерини Михайлівни, помічником керуючого у Білокриницькій сільськогосподарській школі.

У Майнівці відразу взявся за вирішення проблеми недостатнього фінансування школи. У розрахунку на одного учня виходило 50 рублів на рік, тоді як лише на харчування, одяг і навчальні посібники потрібно було 100 рублів. В інших школах казна і місцеві земства виділяли на утримання одного учня 120 рублів. Стосовно ж Майнівки чиновники з міністерства вважали, що доходів від маєтку і 493 десятин землі вистачить на утримання школи. Насправді господарство школи працювало неефективно.

Новий керуючий налагодив чіткий облік доходної частини і витрат. За рік збільшив бюджет на 520 рублів, але й витрати збільшилися. Обґрунтував таке фінансове становище, описав, як опікуни від казни безвідповідально розпорядилися спадщиною поміщиці Майнової, яка заповіла своє майно на відкриття сільськогосподарського училища, як невміло господарювали в маєтку й на землі. З поясненням подав пропозиції й розрахунки для підвищення ефективності роботи в маєтку і в полі.

Міністерство з Петербурга прислало в Майнівку свого інспектора. Після його перевірки фінансування школи поліпшилося, проте керуючому доводилося ледь не зубами виривати з казни кожного рубля. Тільки в 1898 році без ніяких заперечень і претензій Департамент виділив для школи 5000 рублів, але без гарантій, що й наступного року нададуть таку допомогу.

У 1899 році Костянтин Гамалей, при підтримці місцевих поміщиків Кочубея і Раковича, добився в Петербурзі проведення реорганізації школи і збільшення стабільного фінансування. Старання керуючого помітили у губернському земстві і затвердили щорічне фінансування в сумі 2000 рублів. Зросли доходи від маєтку і землі. Це дало змогу спорудити додаткові приміщення і збільшити кількість учнів, в тому числі і стипендіатів повітового земства та великих землевласників.

На базі впорядкованого шкільного господарства керуючий створив племінний розплідник худоби. У земстві скептично віднеслися до цього задуму, тож не виділили і рубля підтримки. Змінили ставлення, коли економії по всій губернії зацікавилися племінною худобою з Майнівки. Назріла потреба в розширенні племінного розплідника, але для цього не вистачало коштів. У 1906 році Костянтин Олександрович обґрунтував свій задум, підкріпивши його відповідними розрахунками, і передав у профільний Департамент. Невдовзі там прийняли рішення про відшкодування витрат на утримання й розширення племінного розплідника, а також частково відшкодували суму, витрачену на спорудження приміщень для реорганізованої школи.

Додаткові кошти потрібні були для усунення браку, допущеного при спорудженні навчального корпусу. Тріщину в стіні стягнули товстим металевим прутом ще в ході будівництва, а брак у фундаменті залишили, і він з роками поглибився. Новий керуючий помітив це в перший рік своєї роботи і дещо підправив, а за капітальний ремонт взявся пізніше, коли з’явилися кошти.

Для виконання складних робіт запросив з Ніжина досвідченого інженера. Старожили переказали кумедну історію, пов’язану з першим приїздом цього спеціаліста у Майнівку. На залізничній станції в Бобровиці його зустрів молодий їздовий з кінною повозкою. Всадивши інженера в бричку, вирішив прокатати його «з вітерцем». Долетів до адмінбудинку школи швидко, зустрічати гостя вийшов сам керуючий, але побачив порожню бричку. На запитання, де інженер, кучер оглянувся назад і обімлів. Без жодного слова розвернув повозку і рвонув на Бобровицю. Пропажу зустрів під Озерянами. Інженер з гумором розповів, як він вилетів з брички, коли її підкинуло на вибоїнах. Поки оговтувався, за повозкою тільки курява стовпом піднялася.

Керуючий хотів звільнити з роботи «вітрогона», але інженер заступився за ним. Мовляв, він сам винен, що не тримався, та й приїхав виправляти великий брак в роботі дипломованого інженера, на фоні цього провина кучера не варта виїденого яйця.

До 1911 року завершили всі ремонтні роботи на головному навчальному корпусі. Вирішив керуючий і проблему в різниці фінансування навчання учнів: повітове земство виділяло 100 рублів на одного свого стипендіата, а губернське – 50. Проти збільшення фінансування з Чернігова виступив голова спостережної ради школи поміщик М.В. Красовський. Мотивував побоюванням, щоб губернське земство не зменшило кількості своїх стипендіатів. Керуючий запропонував губернським зборам ухвалити рішення, яке прийняли повітові збори для збільшення асигнування на підготовку спеціалістів.

У 1911 році Костянтин Олександрович добився в Петербурзі реорганізації Майнівської школи у типове сільськогосподарське училище, на утримання якого втричі збільшилося фінансування. Були виділені гроші і на розвиток племінної справи. У Майнівку вперше приїхав із царської столиці міністр землеробства і державного майна О.С. Єрмолов. Він підтримав більшість починань керуючого, навіть у питаннях підвищення окладів викладачам і збільшення їхнього складу для викладання нових предметів. На навчання у Майнівське училище стали приїжджати абітурієнти навіть з віддалених губерній.

З ініціативи керуючого, в училищі стали більше уваги приділяти практичним заняттям. Причому з конкретним завданням: учні повинні не лише знати теоретично, а й на практиці уміти організовувати оранку і сівбу, визначати якість ґрунту і насіння, встановити сівозміну і перехід від однієї до іншої, розбити сад і вибрати сорти плодових дерев, виготовляти молочні продукти і організовувати годівлю тварин. Учням доручали проводити різні досліди, складати звіти, узагальнювати результати метеорологічної станції і робити прогнози.

Велику увагу приділив керуючий розвитку виробничо-навчальних майстерень. Вмілі майстри вчили учнів власноруч ремонтувати і комплектувати сільськогосподарські машини й знаряддя, для цього навчали їх столярному, слюсарному і ковальському ремеслу.

Навчальну бібліотеку укомплектували великим книжковим фондом, газетами і журналами. У години дозвілля в спеціальній залі влаштовували учнівські спектаклі і танцювальні вечори. Створили духовий і балалаєчний учнівські оркестри, великий хор.

Від традиції організованого дозвілля не відмовлялися навіть у важкі роки революційних потрясінь. На масові культурні заходи запрошували багато гостей із навколишніх маєтків і сіл. «Ми повинні виховувати в селян не руйнівний революційний дух, а культуру землеробства і поведінки в суспільстві, – говорив керуючий викладачам і учням. – Революції приходять і відходять, залишаючи після себе руїни, а земля – вічна, і тільки від нас залежить, як вона нас годуватиме».

Після Жовтневого перевороту на теренах Україні влада змінювалася з кровопролиттями по кілька разів на рік, а в Майнівці навчальний процес і на день не зупинявся. В архіві збереглася фотокартка випускників 1919 року, які на чолі з викладачем тваринництва Г.Ф. Подобою протягом двох днів перебували на екскурсії в Носівській дослідній станції, де директором був професор С.П. Кульжицький.

У грудні 1920 року Майнівське училище святкувало день заснування навчального закладу, наїхало багато гостей.

У Майнівці не було жодного члена більшовицької партії, але об’єдналася невеличка група її симпатиків. Свою агітаційну роботу вони проводили в навколишніх селах. Проте революційні наскоки влаштовували спочатку селяни двох сусідніх сіл, потім будьоновські кавалеристи з башкирської бригади. В обох випадках керуючий Гамалей одержав захист і підтримку від випускників 1912 року – голови Козелецького повітового ревкому Павла Волошина і завідувача повітовим земельним відділом Митрофана Хляги. Захищав Майнівку від башкирських мародерів і денікінців отаман визвольного війська Демид Ромашка.

І Майнівка вистояла, убереглась від розграбування червоними, білими і жовто-блакитними. За її врятування віддав своє життя справжній будівничий і педагог Костянтин Олександрович Гамалей. Існує версія, що його вбили денікінці за те, що він шукав захисту від мародерів у колишніх своїх учнів – повітових ревкомівців П. Волошина і М. Хляги.