|
|
| (Не показані 3 проміжні версії цього користувача) |
| Рядок 1: |
Рядок 1: |
| − | <seo title="Журналісти з Кобижчі" metakeywords="Електронна Енциклопедія Історія Бобровиччини Видатні журналісти Боборовиччини" metadescription="Олешко Петро Іванович; Івах Володимир Митрофанович; Нікітіна (Потолап) Тетяна Григорівна; Шульга Олексій Миколайович; Данилевська Олександра Василівна; Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна; Приступко Сергій Феодосійович" cation="123456789-abfd123456" />
| |
| | | | |
| − |
| |
| − | '''Олешко Петро Іванович.''' У 1928 році опублікував у періодичній стінній газеті «Комсомолець» свою першу замітку про лісонасадження, яка викликала жваве обговорення серед читачів. З цієї публікації і почався його шлях сільського кореспондента. У 1929 році був громадським розповсюджувачем центральної української газети «Радянське село», про несвоєчасну доставку газети написав до редакції, листа опублікували. Його повідомлення про життя району, здобутки і недоліки виходили у Ніжинській окружній газеті «Нове село». Після заснування Бобровицького району в 1930 році став постійним дописувачем до районної газети «За суцільну колективізацію».
| |
| − |
| |
| − | У 1933 році одержав від комсомольської організації направлення на навчання до Ніжинського педагогічного інституту на філологічний факультет, де досвідченого сількора обрали членом редколегії стінної газети. В інституті захопився поезією, відбулися перші проби його поетичного слова.
| |
| − | Після закінчення інституту викладав українську мову і літературу в школах Бобровиці, знову став активним дописувачем до районної газети, де в штаті працював земляк Володимир Івах. Разом з ним, а також з Яковом Мартиненком і Олександром Нікітченком, заснували при редакції районки літературну групу, в якій розвинувся талант поета-початківця.
| |
| − |
| |
| − | Війна застала молодого вчителя-літератора у Кобижчі. Мав зв’язки з партизанами, підпільно з друзями поширював листівки і навіть газету «Правда». Після війни працював учителем, активно співпрацював з районною газетою «Радянське село», очолював літературну студію при редакції газети.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | '''Івах Володимир Митрофанович'''. Працював у перші роки заснування Бобровицької районної газети «За суцільну колективізацію». Його публікацію про почин колгоспниць-п’ятисотенниць із Озерян передрукувала республіканська газета, слава про трудівниць долетіла і до ВДНГ СРСР. На журналістському посту і війну зустрів. В останньому перед окупацією номері газети опублікував статтю під заголовком «Стрілятиму без промаху». Після виходу з друку цієї газети взяв кілька її екземплярів, а в руки – гвинтівку, що стояла напоготові біля письмового стола, і поспішив за відступаючими військами. Воював до 1945 року, 12 разів був поранений, пройшов пів Європи.
| |
| − |
| |
| − | Після війни працював пасічником у колгоспі ім. Шевченка, не поривав зв’язків з районною газетою, був активним її робсількором.
| |
| − |
| |
| − | [[Файл:Нікітіна(Потолал).jpg|міні|right|alt=Нікітіна (Потолап) Тетяна Григорівна|'''Нікітіна (Потолап) Тетяна Григорівна''']]
| |
| − |
| |
| − | '''Нікітіна (Потолап) Тетяна Григорівна.''' Народилася в сім’ї сільської інтелігенції. З дитинства любила літературу. Вчилася в класі з підвищеним рівнем викладання математики, але більше любила писати твори. Вдалими були перші спроби юного кореспондента районної газети «Жовтнева Зоря». Уроки журналістської майстерності одержала в школі робсількорів, яку очолила завуч Кобижчанської середньої школи Олександра Василівна Данилевська. Вона возила талановиту ученицю на заняття робсількорів у редакцію газети. Розповіді про шкільні події, про благоустрій села, про людей важкої сільської праці стали регулярно з’являтися на шпальтах районки, що й вплинуло на вибір професії. Хоч батько агітував за ветеринарію, а мама – за медицину.
| |
| − |
| |
| − | У 1976 році закінчила школу і зробила першу спробу продовжити навчання на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т.Шевченка. Творчий конкурс пройшла блискуче, бездоганні знання показала на екзамені з літератури, але в кінцевому підсумку не вистачило одного балу. Досі пам’ятає слова професора, члена екзаменаційної комісії: «Була б ти хлопцем…». У ті недемократичні часи на факультет журналістики приймали здебільшого хлопців. «А от тепер природа мстить – в Інституті журналістики навчаються переважно дівчата», – написала в одній публікації.
| |
| − |
| |
| − | Після невдалого вступу в університет, влаштувалася на роботу в лабораторію Бобровицького цукрозаводу. Невдовзі в районній газеті звільнилося місце коректора, на яке й запросили талановитого робсількора. Заодно працювала і як кореспондент. Наступного року вступила на вечірнє навчання факультету журналістики, а вдень працювала в газеті Північно-Західної залізниці «Рабочее слово». Закінчувала навчання на заочному відділенні. Перша посада дипломованого журналіста – старший редактор інформаційно-видавничого центру Виставки досягнень народного господарства України.
| |
| − |
| |
| − | Наприкінці 80-х запросили на роботу в перше українсько-канадське спільне підприємство «Кобза» на посаду керівника редакції видавництва, яке видавало рідкісні книжки, заборонені в радянські часи, перекладали з німецької та англійської на українську мову і друкували твори заборонених в СРСР письменників і філософів. У 1996 році перейшла на роботу в Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Брала участь у процесі створення обласних та регіональних державних телерадіокомпаній. Долучилася до розробки положення про державне замовлення на виробництво теле- та радіопрограм, яке дозволило через державне замовлення забезпечити функціонування та розвиток державних телерадіокомпаній. Брала участь у створенні і впровадженні в Україні суспільного телебачення і радіомовлення.
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | '''Шульга Олексій Миколайович.''' Народився в 1940 році. Першу його замітку надрукувала районна газета, коли ще вчився в школі. З тих пір не поривав зв’язків з журналістикою. В 1964 році поповнив колектив редакції Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря». З 1975 року і до виходу на пенсію працював у Кагарлицьких районній і міській газетах Київської області. Там зустрів і свою подружню долю – Ніну Федорівну. У журналістиці Олексій Миколайович був з тих районників, хто умів все, у потрібний момент міг замінити кожного – від редактора до водія. Працював кореспондентом, відповідальним секретарем, заступником редактора. Був різноплановим і щодо жанрів журналістської діяльності. Та найбільше любив писати про людей. Він, як психолог, умів читати людську душу, відкрити її і знайти ту іскорку, той нюанс, який і розкриває сутність героя, його неординарність, мотиви поведінки. Працюючи в міській газеті, підготував для книги «Люди нашого міста» близько тридцяти нарисів про кагарличан.
| |
| − |
| |
| − | Небайдужий до поезії ще зі шкільних років, публікував вірші у Бобровицькій і кагарлицьких газетах. Перша його поетична збірка вийшла в світ під назвою «Ринг», в якій червоною ниткою пройшло філософське бачення автором самого життя. Воно – як ринг, на якому постійно змагаються добро і зло, любов і ненависть, правда і кривда. Колеги відзначали, що по своєму таланту і майстерності він значно переріс рівень районної газети. Були в нього пропозиції від солідних видань, але бракувало почуття кар’єризму. У 2015 році, з нагоди 85-річчя Кагарлицької газети і 75-річчя Олексія Шульги, на той час уже повноцінного пенсіонера, журналіст Станіслав Михайловський написав: «Прикро тільки, що серед заслужених журналістів з Кагарлика не значиться прізвище Олексія Шульги. Хоч він заслуговує на це звання в першу чергу».
| |
| − |
| |
| − | [[Файл:Данилевська Олександра і юнкорівського клубу «Промінець».jpg|міні|right|alt=Данилевська Олександра Василівна|'''Данилевська Олександра Василівна з вихованцями юнкорівського клубу «Промінець»''']]
| |
| − |
| |
| − | '''Данилевська Олександра Василівна.''' Після закінчення Інституту іноземних мов та факультету журналістики ЧУМЛ працювала в рідній школі завучем, протягом 20 років – директором школи №2, учителювала в сільських школах і після 75-річного ювілею, відмінник народної освіти України. Більш як півстолітній педагогічний стаж поєднувала з активною позаштатною журналістською діяльністю і поетичною творчістю. Її вірші увійшли до першої поетичної антології педагогів України «Самоцвіт». У рідному селі створила і очолила кореспондентський пункт Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря», перейменованої на «Наше життя», дописувати до якої почала в 1957 році. Досвід роботи аматорського юнкорівського клубу «Промінець» вивчався й поширювався на всю Україну, багато випускників якого обрали фах журналіста. Випускала періодичну сільську стінгазету «Трибуна депутата». Лауреат кількох премій імені сількорів. Редакція журналу «Рабоче-крестьянский кореспондент» відзначила робсількора грамотою за активну участь у роботі преси, телебачення і радіо. Її прізвище занесене до книги пошани обласної молодіжної газети «Комсомольський гарт» (нині – «Гарт») за активну участь творення газети та плідну роботу з виховання юної журналістської зміни. У 2007 році одержала подяку УІНП за збір і публікацію спогадів про голодомор. Статті злободенної тематики неодноразово друкувалися в журналі «Українознавство». У 2017 році вийшла з друку поетична збірка Олександри Данилевської «Джерело любові».
| |
| − |
| |
| − | [[Файл:Самченко (Кащенко) Валентина.jpg|міні|right|alt=Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна|'''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна''']]
| |
| − |
| |
| − | '''Самченко (Кащенко) Валентина Григорівна.''' Ази журналістики одержала в клубі юнкорів «Промінець» у Кобижчанській школі №1. Очолювала клуб завуч школи Олександра Василівна Данилевська, позаштатний кореспондент Бобровицької районної газети «Жовтнева зоря» і керівник сільського корпункту районки. Талановитого юнкора помітили в редакції, стали залучати до виконання редакційних завдань. Публікувала свої дописи в обласній і навіть республіканській пресі. Журнал «Піонерія» нагородив юнкора поїздкою на творчу зміну у табір «Молода зміна міста Одеси. Диплом журналіста одержала в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка. У 1994 році запросили на роботу в редакцію газети «Україна молода». Вела соціальні теми, теми телебачення і культури, їй, заступнику редактора газети, давали інтерв’ю відомі особистості: Микола Амосов, Олександр Шалімов, Марічка Падалка, Тамара Щербатюк, Лідія Таран, Андрій Куликов та інші. Не забуває Кобижчу і рідної школи, своєї першої наставниці в журналістиці Олександри Данилевської, з нагоди її ювілею цілу газетну шпальту присвятила під заголовком «Роки і кілометри знань».
| |
| − |
| |
| − |
| |
| − | [[Файл:Приступко Сергій.jpg|міні|left|alt=Приступко Сергій Феодосійович|'''Приступко Сергій Феодосійович''']]
| |
| − |
| |
| − | '''Приступко Сергій Феодосійович.''' Народився в 1944 році. В автобіографії написав, що першу іскорку журналістської професії запалив батько – Феодосій Макарович. Він передплачував газети «Жовтнева зоря» і республіканську «Радянська Україна», якими цікавився школяр. У районній газеті прочитав і про батькову ферму, яка досягла високих показників. Навчаючись у шостому класі, почув, як сусіди між собою емоційно обговорювали, коли на їхню вулицю Полівку протягнуть проводові радіо. З редакції надійшло повідомлення, що листа передали до районного вузла зв’язку. Минув місяць, але не сталося ніяких зрушень. Тож хлопчина надіслав листа в редакцію «Радянської України», замітку надрукували під рубрикою «Нам пишуть». Невдовзі вулицю радіофікували.
| |
| − |
| |
| − | Відтоді частенько надсилав замітки до районної газети, деякі друкували, але опрацьовані журналістами. Почав працювати над мовою, багато читав публіцистики і художньої літератури. Редакція надсилала завзятому юнкору «Бібліотечку робсількора». У 1959 році завідувач відділом масової роботи і листів редакції районної газети Олександр Гурин, уродженець Кобижчі, організував при сільраді школу робсількорів, куди запрошували і юнкорів. Заняття проходили творчо, з аналізами матеріалів робсількорів. Ця школа дуже вплинула на розвиток творчих здібностей слухача Сергія Приступка, публікації якого стали друкувати й обласні газети.
| |
| − | Значною віхою у фаховому зростанні стала служба в Групі радянських військ у Німеччині, де була змога співпрацювати з військовими газетами. Від їхніх редакцій одержав характеристики-рекомендації для вступу на факультет журналістики Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова. Тривалий час працював у Броварській газеті «Нове життя» на посаді заступника редактора.
| |
| − |
| |
| − | [[Категорія:Журналістика]]
| |
| − | [[Категорія:Видатні люди Бобровиччини]]
| |
| − |
| |
| − | ''<small>{{REVISIONDAY2}} {{REVISIONMONTH}} {{REVISIONYEAR}}</small>''
| |
