Полонський Матвій Тимофійович

Полонський Матвій Тимофійович (1860-1946), священик с. Нова Басань

Матвій Тимофійович Полонський народився в с. Тополевці Сосницького повіту Чернігівської губернії в родині священика. У 1871 році вступив на навчання до Чернігівського повітового духовного училища, потім – до семінарії, повний курс якої закінчив у 1881 році, і протягом року відбував військову повинність у гарнізонному полку Києва. Наступні півтора року учителював. 8 липня 1884 року висвячений у сан священика. Служив настоятелем святих храмів у Козелецькому, Остерському і Ніжинському повітах.

У листопаді 1892 року помер настоятель Космо-Даміанівської церкви о. Дмитрій, с. Нова Басань Козелецького повіту. На це вакантне місце перевівся о.Матвій (Полонський). Розпочав службу на новому місці з приведення в божий вигляд приміщення церкви.

Для виконання своїх задумів йому потрібна була цегла, але поблизу не було жодного цегельного заводу. Тоді й задумав Матвій Тимофійович побудувати цегельний завод. Землевласник у селах Нова Басань та сусідньому Великий Крупіль Володимир Миколайович Бутович виділив земельну ділянку для спорудження заводу, надавав іншу допомогу. Випалювали цеглу спалюванням соломи, яку безоплатно надавали прихожани. Своєї цегли вистачало не тільки на ремонт церкви, а й на продаж для одержання коштів на придбання інших будівельних матеріалів і оплати за виконані роботи. Адже прихожани не все могли зробити, потрібні були фахівці.

Капітальну реставрацію приміщення церкви закінчили в 1897 році. Цегельний завод згідно з угодою передали у користування благодійнику Володимиру Бутовичу. Він допомагав настоятелю церкви о. Матвію і в розвитку шкільної освіти, зокрема допоміг матеріально і організаційно перетворити на хуторі Груська сільську школу в двокласне міністерське училище.

Економією Бутовича керував Андрій Парамонович Шостка, мудрий і енергійний чоловік, користувався довірою в простого народу. Саме його Володимир Миколайович часто відряджав на допомогу Матвію Тимофійовичу.

Допомагали ініціативному і діловому священику поміщик з Озерян Михайло Васильович Красовський і місцевий молодий поміщик Андрій Андрійович Ракович. За підтримки меценатів Тимофій Полонський, згідно з його спогадами, зробив дуже важливу справу – придбав будинок для лікарні. Там жив лікар Симонович, який після одруження переїхав у Козелець. У Новій Басані не було окремого приміщення для лікарні. Саме настоятель церкви першим звернув на це увагу, глибоко пройнявшись питаннями медичної допомоги простому населенню. Вирішив був вступити на навчання до медичного факультету Київського університету на правах вільного слухача. Бо приїжджі лікарі не затримувалися надовго в Новій Басані, та й оплата за їхні послуги не всім селянам була по кишені. Одначе Святий Синод не дав дозволу священику на таке світське навчання. Згодом мрія батька реалізувалася у його дітях – син Сергій і дочка Валентина отримали медичну освіту, працювали лікарями в Чернігові.

У липні 1898 року Матвій Тимофійович відкрив позико-заощаджувальне товариство. Затвердило статутні документи і саму діяльність сільської установи міністерство фінансів у Петербурзі. Вся процедура, в тому числі відправлення в царську столицю й повернення затверджених документів, тривала менше місяця. Головою товариства погодився бути поміщик Андрій Ракович, його заступником – лікар Микола Міскутін, у керівну трійку увійшов і отець Матвій, обов’язки бухгалтера взяв на себе голова волості Петро Жовтенко. Протягом першого року існування позико-заощаджувального товариства кількість його членів зросла з 20 початківців до більш як сотні, і далі збільшувалася, бо ця справа визнана новобасанцями корисною і необхідною, не шкуродерною.

Про ще одну добру справу Полонського (спорудження Народного будинку) досі переказуються легенди. Достовірна ж історія викладена у спогадах Матвія Тимофійовича. На святковому вечорі в Андрія Раковича з приводу купівлі ним у Бутовича просторого маєтку в Лук’янівці, він, між іншим, сказав поміщику, що було б добре, якби старе приміщення, щойно звільнене, хазяїн подарував новобасанцям. Священик особисто організував би розбирання дерев’яного приміщення, обкладеного цеглою, і перевезення будівельних матеріалів у Нову Басань для спорудження Народного дому. Детально пояснив, що це за дім, оскільки схожого закладу не було в Козелецькому повіті.

Поміщик у присутності численних гостей сказав, що він дарує свій будинок для доброї справи, але при умові, що приміщення розберуть і перевезуть за один день. Це було сказано ніби й жартома, але Матвій Тимофійович вирішив дотриматися цієї умови. Попросив тільки, щоб хазяїн дозволив новобасанським майстрам заздалегідь підготувати приміщення до перевезення і без поспіху зняти цеглу. З цією роботою справилися за три дні. І, незважаючи на гарячу пору сінокосу, понад дві сотні кінних повозок до схід сонця вирушили в Лук’янівку. На підводу настоятеля храму навантажили залишки металевої покрівлі і водостічних труб. По дорозі коні почули тріскотню металу, рвонули з місця щодуху. Священик насилу впорався з ними, але порізав руки, підтримуючи від розповзання металеві листи покрівлі.

Поміщики Ракович і Бутович увечері того ж дня приїхали до подарованого новобасанцям будинку, але побачили пусте місце, навіть підметене. Вранці наступного дня Андрій Ракович прислав у Нову Басань кінну повозку, щоб Матвій Полонський приїхав до нього в економію Дєдове. При зустрічі він висловив здивування й захоплення зробленим так оперативно й майстерно, і тут же пообіцяв дві тисячі рублів на будівництво Народного дому. Також додатково заплатив 600 рублів за облицювання спеціальною плиткою підлоги у великій залі цього приміщення. Завершили будівництво і освятили Народний дім 26 вересня 1905 року. З деякими змінами ця будівля й досі використовується як будинок культури. За 74 роки радянської влади і майже 30 років незалежної України не спромоглися побудувати нове приміщення будинку культури. Отець Матвій організовував розбудову соціальної сфери Нової Басані у надто складному для нього становищі – в 1899 році передчасно померла дружина Віра Дмитрівна. На виховання чоловіка залишила двох неповнолітніх синів і дочку.

Велика заслуга Матвія Полонського в тому, що Нову Басань висували на перше місце з розвитку населених пунктів царської Росії. У селі в 1897 відкрили поштову контору, яка через Бобровицю зв’язувалася з адресатами Росії і закордону. У 1898 році відкрили бібліотеку у приміщенні волості, потім перевели у Народний дім, як і інші сільські заклади.

У 1901 році у селі створили Новобасанське сільськогосподарське товариство з метою сприяння розвитку сільського господарства і промисловості. Очолив товариство Андрій Ракович, а заступником обрали священика Матвія Полонського. Товариство допомагало сільським трудівникам впроваджувати прогресивні знаряддя праці, методи обробітку землі, догляду за посівами, одержувати нові сорти сільськогосподарських культур.

Розвивалося й позико-заощаджувальне товариство, яке почало підтримувати фінансово бібліотеку, пожежну дружину тощо. До Жовтневого перевороту річний валовий обіг товариства сягнув за мільйон царських рублів. У 1908 році воно з чистого свого прибутку виділило 1500 рублів для купівлі 1,5 десятини землі під будівництва нового приміщення лікарні.

За 1909-1910 роки лікарню побудували. Але в її освяченні отець Матвій не взяв участі, оскільки не було зроблено те, що він добивався – окремого будинку для породіль, який спорудили біля інфекційного відділення. Священик на неофіційній церемонії відкриття лікарні сказав: «Я порівняно з матеріальним становищем Земства – убогий, але при всіх тут заявляю, що за власні кошти побудую окремий будинок для породіль, якщо буду живий, хоч для цього доведеться продати останні штани». Пологовий будинок Матвій Полонський побудував лише в 1920 році.

У 1940 році легендарний священик і благодійник почав писати спогади. Записи обірвалися в 1946 році – останньому році його життя.

27 05 2020