Відмінності між версіями «Категорія:Люди Я»

Леонід Григорович Яковишин і очолюваний ним Бобровицький радгосп-технікум

Народився 19 травня 1939 році в м. Козятин Вінницької області у родині службовців. Після закінчення школи зі срібною медаллю у 1956 році вступив на навчання до Уманського сільськогосподарського інституту. Через п’ять років з дипломом вченого агронома був направлений на роботу в дослідно-показовий радгосп «Мирогощанський» Рівненської області. Невдовзі його призначили на відповідальну посаду в районне, а потім і в обласне управління сільського господарства. У 1966 році перспективний, 26-річний фахівець очолив Костопільське районне управління сільського господарства Рівненської області – кандидата на цю посаду затверджував секретар (по селу) ЦК КПУ.

За неповні чотири роки набув досвіду роботи керівника столичної номенклатури, а в червні 1970 року погодився на посаду директора Майнівського радгоспу-технікуму, хоч ознайомлення з цим закладом ще до призначення не радувало душу.

Новий директор провів ротацію кадрів, важливі виробничі галузі доручив молодим фахівцям, вручив їм технологічну карту ведення успішного землеробства і тваринництва. Виконання її контролював особисто. Призначив і нового енергійного заступника, випускницю Уманського сільськогосподарського інституту Валентину Онисимівну Чернякову, котра мала досвід практичної роботи в найбільшому радгоспі Донеччини, а останні три роки працювала викладачем економічних дисциплін у радгоспі-технікумі.

За перші чотири роки в господарстві втричі зросла урожайність зернових і технічних культур, подвоїлася продуктивність тварин, нове дихання одержала племінна справа. В 1974 році досягли понад стовідсоткової рентабельності виробництва, зросли прибутки, вдвічі більше стали витрачати власних грошей на капітальне будівництво. За ці досягнення директора нагородили орденом «Знак Пошани», одержали державні нагороди й інші працівники.

Невпізнанно змінювалася виробнича база навчального господарства, території основних виробничих дільниць покрили асфальтом і загородили металевою сіткою, виробництво якої організували у власному цеху.

На очах ожила й новобудова. Навчальний корпус із «сіренького» за проектом виростав красенем за зовнішнім і внутрішнім оздобленням на території, що більше була схожою на дендропарк. За відхилення від кошторису директор одержав дві догани.

Новосілля справили в 1978 році, комісії з Москви і Києва були вражені новобудовою. Викладачі одержали квартири в новій великій п’ятиповерхівці, а іногородні учні – місця в гуртожитках. Тоді ж Майнівський радгосп-технікум перейменували на Бобровицький. Він став місцем запозичення передового досвіду для аграрних закладів України.

У 70-х роках механізували всі ферми, побудували комбікормовий завод, оновили машинно-тракторний парк з модернізованими ґрунтообробними та посівними агрегатами, спорудили чи не єдиний в Україні на той час зерновий склад на 6400 тонн з повною механізацією технологічних процесів.

Про зростання авторитету навчального закладу свідчить те, що на розподіл випускників почали приїжджати більше півсотні керівників колгоспів і радгоспів, не рахуючи фахівців господарств. І майже ніхто не повертався додому без молодого агронома чи зоотехніка – раніше не було такого попиту на випускників.

Саме на базі Бобровицького радгоспу-технікуму було організовано навчання керівників-практиків, котрі очолювали в колгоспах ферми, бригади, інші дільниці, не маючи фахової освіти. Після закінчення технікуму немало їх були обрані головами колгоспів, призначені директорами радгоспів, посіли й інші високі посади.

Продовжував поглиблювати свої фахові знання і директор радгоспу-технікуму – в 1984 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук.

На кінець 80-х років у радгоспі-технікумі завершили в основному реконструкцію виробничої бази господарства. У Центральному відділку побудували комплекс для вирощування племінних свиней, завод для приготування елітного насіння зернових, майстерню для ремонту і зберігання техніки. У Лукашівці – ремонтну спеціалізовану майстерню, завод на 1200 тонн насіння кукурудзи на рік, комплекс тваринницьких приміщень з механізацією ручної праці. Машинно-тракторний парк оновили високопродуктивною, економною технікою.

На перших альтернативних виборах до Верховної Ради в 1990 році Леонід Яковишин здобув перемогу на Козелецькому виборчому окрузі. Головними конкурентами аграрія були перший секретар Козелецького райкому КПУ Г.Т. Немець і депутат Верховної Ради УРСР, член ЦК КПУ, начальник політуправління Київського військового округу генерал-лейтенант В.О. Шаригін.

У парламенті займався питаннями ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, очолював депутатську групу «Земля і воля, був членом Комісії Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю, корупцією і хабарництвом.

Після завершення депутатської каденції більше року працював радником прем’єр-міністра. У 1995 році повернувся у Бобровицький радгосп-технікум, але вже на кінець наступного року довелося братися за виконання декрету Кабінету Міністрів України (від 31.12.96 р.) і наказу по Міністерству сільського господарства і продовольства України (від 03.02.97 р.) стосовно ліквідації радгоспу-технікуму з одночасним створенням на його базі Бобровицького державного сільськогосподарського технікуму і державного сільськогосподарського підприємства «Промінь», яке й очолив.

Провівши успішно реорганізацію радгоспу-технікуму, а за тим і реформування державного підприємства, директор полетів у США вивчати досвід ринкових відносин і вибору спеціалізації, зокрема у кращих фахівців відомої фірми «Піонер». Із-за океану і дороговказ привіз: «Кукурудза збагачує Америку, вона може збагатити й Україну».

На початку 2000-х реформоване ТОВ «Земля і воля» взяло під своє крило 13 розвалених колишніх колгоспів. Щоб відродити родючість забур’янених полів, налагодити у нових відділках ефективне виробництво, створити робочі місця, допомогти селам з газифікацією, відновити роботу дитячих садків та інших соціальних закладів, набралися кредитів на 8 мільйонів доларів. До 2008-го кризового року запозичення погасили, і відтоді обходяться без здирницьких кредитів українських банків. Власних коштів вистачає на щорічне капітальне будівництво в межах близько 400 мільйонів гривень.

У 2004 році генеральному директору ТОВ «Земля і воля» Леоніду Яковишину присвоєно звання «Герой України» з врученням ордена Держави.

До 2020 року побудували сушильно-елеваторний комплекс на 400 тисяч тонн зерна (до кінця року потужність збільшиться до 500 тисяч тонн), під’їзну залізничну гілку з чотирма навантажувальними терміналами і вагонними вагами, насіннєвий завод кращих американських гібридів кукурудзи, термінал технічного аміаку, лабораторію для виробництва біологічних засобів боротьби з шкідниками рослин – трихограми, парк тракторів довели до ста «Джон Дірів», комбайнів цього класу – більше сорока. Побудували понад сотню сучасних квартир, три багатоквартирні будинки з поліпшеним плануванням – на черзі введення в експлуатацію. Завершується реконструкція палацу культури. Десятки мільйонів гривень щороку інвестують у будівництво та ремонт доріг загального користування і на допомогу соціальним структурам, допомогу людям на лікування та подолання іншої скрути.

Виробничо-фінансова модель товариства «Земля і воля» названа зарубіжними експертами майбутнім України. Господарство одержує 850 доларів прибутку з гектара посівів, собівартість тонни зерна кукурудзи – 74 долари. Ці показники – одні з кращих в Європі.

З 2017 року оплата за оренду гектара землі становить 18 відсотків від оціночної вартості земельного паю, що теж є винятком в Україні.

Товариство «Земля і воля» за виробничо-фінансові здобутки в 2019 році посіло третє місце серед ста кращих сільгоспвиробників України.

Леонід Яковишин неодноразово визнавався благодійником року Чернігівщини. За меценатство нагороджений Міжнародною літературною премією. Леонід Григорович – Почесний ветеран України, Почесний громадянин Чернігівської області, Почесний громадянин Бобровиці. Публіцист, автор двох літературно-публіцистичних книжок «З нестихаючим сердечним щемом». Нагороджений медаллю класика білоруської літератури «Максима Богдановича» Спілки письменників Білорусі.