Грабовий Іван Григорович

Матеріал з Енциклопедія Бобровиччини
Версія від 09:44, 11 вересня 2020, створена Dmisap (обговорення | внесок) (Створена сторінка: <seo title="Грабовий Іван Григорович" metakeywords="Електронна Енциклопедія Бобровиччини ТОВ "Зем...)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

головний бухгалтер ТОВ «Земля і воля»

Іван Григорович Грабовий народився 10 липня 1965 року в с. Нова Гребля Жашківського району Черкаської області в родині рядових колгоспників.

Після закінчення середньої школи в 1982 році вступив на навчання в Тальнівський будівельний технікум. Восени наступного року його призвали на службу в армію. Без особливої підготовки 24 листопада 1983 року «необстріляного» 18-річного бійця відправили в Афганістан, де «обмежений контингент радянської армії» вже протягом чотирьох років брав безпосередню участь у збройному конфлікті на чужій землі. Тоді це називалося виконанням інтернаціонального обов’язку. Насправді для наших бійців то було справжнє пекло. Виходець із села Іван Грабовий два роки і 24 дні служив у тому пеклі, без жодного дня відпустки. Старші однополчани розповідали, що раніше відпускали бійців додому на короткий відпочинок, а коли почастішали випадки неповернення їх в «обмежений контингент», – відпустки скасували.

З Афгану приніс додому дві речі: кошмарні сни і гостре відчуття несправедливості. Навчання у будівельному технікумі не поновлював, а подав документи на підготовче відділення економічного факультету Української сільськогосподарської академії. Перепочивши після пекельної служби два тижні, з 2 січня 1986 взявся за вищу науку. Після закінчення підготовчого відділення його розподілили в групу майбутніх не економістів, а фахівців бухгалтерського обліку.

Спочатку шкодував, все-таки економісти ґрунтовно вивчали й курс організаторів виробництва, що давало більше шансів згодом очолити певне виробництво. Тут йому пояснили, що бухгалтер у практичній роботі може швидко поміняти посаду на економіста, а от фахівцю з економічною освітою потрібно довше перевчатися на бухгалтера. Тепер же лише дякує долі, що допомогла йому вивчитись на висококласного бухгалтера. Є ще одна причина цьому радіти: саме серед майбутніх бухгалтерів знайшов і своє кохання – красуню Вікторію, з якою побралися в 1989 році, ще студентами четвертого курсу.

Диплом одержав у листопаді 1990 року: цей місяць визначили не випадково, а щоб бухгалтери-випускники після місячного перепочинку виходили на роботу з першого трудового дня нового фінансового року. Молоде подружжя Грабових одержало направлення у колгосп «Комуніст» у Сквирському районі Київської області. Для недосвідченого головного бухгалтера там було і трудове пекло, і дуже корисна практична школа, яка розпочалася для Івана Грабового в рік проголошення України незалежною. Але початок тієї школи виявився не радісним: до прибуття випускника столичної академії на перше місце роботи в колгоспі змінилося сім головних бухгалтерів – не витримували дурисвітства керівника. За попередній рік у господарстві не складений був річний фінансовий звіт, що тоді вважалося неприпустимим. Голова колгоспу насідав на нового головного бухгалтера, щоб той зробив фінансовий річний звіт, але в учасника бойових дій в Афганістані пробудилося гостре відчуття несправедливості. Зате коли молодий бухгалтер повіз у районне аграрне об’єднання фінансовий звіт за перший квартал нового року, то головний бухгалтер РАПО жартома запропонував завести звіт у рамку під скло і повісити на стіну для районного огляду, бо такого «дива», ще й квартального, від колгоспу «Комуніст» ніхто в управлінні не пам’ятає. Схвальний відгук районного керівництва про роботу молодого бухгалтера позитивно вплинув на колись недолуге ставлення голови колгоспу до бухгалтерської служби та її керівників.

У першу ж відпустку дружина Вікторія запропонувала чоловіку поїхати до її рідної Бобровиці, де батько, Станіслав Йосипович Маселюк, працював головним бухгалтером Бобровицького радгоспу-технікуму. Тоді й відбулося знайомство головного бухгалтера далекого колгоспу з директором радгоспу-технікуму Леонідом Яковишиним, котрий запропонував молодому подружжю кращі умови роботи й безплатне, благоустроєне житло. І трудова фахова школа тут набагато вища,ніж у колгоспі.

Протягом шести років переймав досвід у тестя Станіслава Йосиповича – найкращого в районі, якщо не в області, головного бухгалтера. Після виходу його на пенсію, з 1 квітня 1997 року Іван Грабовий очолив бухгалтерську службу великого, багатопрофільного господарства. Тоді-то він і відчув на собі десь почутий вислів, що найважче жити й працювати, коли безперестанку одні зміни змінюють інші – таке собі «вічне» реформування, що й досі триває. За словами головного бухгалтера, справлятися з цим безладом допомагає те, що керівник господарства Леонід Яковишин кожну нову ситуацію прораховує на кілька кроків наперед, це й допомагає уникати серйозних промахів. Багато значить і ділова підтримка керівником господарства головного бухгалтера, надання йому права формувати бухгалтерську службу. Користь від цього відчув, коли в 1999 році розпочалося повальне реформування на селі, що зачепило й радгоспи-технікуми. У Бобровиці відокремлення навчального закладу від виробництва розпочали в числі перших, тож виважено, без поспіху провели розділення. Головне навантаження припало на бухгалтерську службу: ділити основні засоби, інше майно, кошти тощо. Допомагав і головний економіст Валерій Григорович Руденко зі своєю службою.

Після відкриття в технікумі нового бухгалтерського відділення додалося навантаження іншого характеру: впродовж трьох років був головою державної комісії на випускних екзаменах майбутніх бухгалтерів. Також охоче погоджувався бути керівником практики учнів технікуму – щороку більше десяти їх підтверджували теоретичні знання на базі служби Івана Григоровича. Непокоївся й тим, як би підняти освітній рівень підготовки бухгалтерів, оскільки з практикантів він запросив би на роботу від сили одного, у винятковому випадку – двох. Слабувату теоретичну підготовку бачив і на державних екзаменах.

З недоученими фахівцями у сфері державного управління стикався у повсякденній роботі, потерпав від їхніх недолугих реформ, в тому числі й грошової, коли уводилися замість карбованців тимчасові купони, потім їх замінювали гривнями. Заодно поспішно відбувалося розпаювання землі і майна реформованих колгоспів та радгоспів. Не було чіткого алгоритму в податковій системі, а особливо – у веденні зовнішньоекономічної діяльності. І якщо раніше, ще при старій системі, нововведення роз’яснювалися на спеціальних курсах, нарадах, семінарах, то в перші роки незалежності можна було розраховувати тільки на самоосвіту, а часом і її не вистачало. Доводилося працювати, передусім із зовнішніми партнерами, і методом «втику», керуючись власною інтуїцією. На щастя головного бухгалтера (сам признався), глибоку і широко розвинуту інтуїцію має їхній генеральний директор Леонід Григорович Яковишин. Тож до серйозних проколів навіть від «втику» не доходило. Хоча через державну недолугість і невизначеність у зовнішньоекономічній діяльності тих років нерідко взнавали, «правильно чи неправильно» провели торгівельно-фінансову операцію, вже після її завершення. Але практично не помилялися. До того ж, у ті лихі сумбурні часи не було жодного дня, щоб у їхньому господарстві не сиділи численні перевіряльники. Головний бухгалтер згадує те, як поганий сон. Хоча це можна назвати й своєрідним гартуванням, але, швидше за все, – диким гартуванням, яке не всі витримують. Він – витримав.

На думку Івана Грабового, і раніше, і тепер головним в роботі бухгалтера було і залишається вчасно сказати заперечне слово «Ні!». А ще в його дружному колективі немає працівників, які хизуються: «Я все знаю». Головний бухгалтер не перестає і на день займатися самоосвітою за допомогою фахових друкованих та інтернет-видань, цього ж вимагає від усіх працівників бухгалтерської служби. Бухгалтерською школою Івана Грабового цікавляться фахівці і керівники багатьох агрогосподарств, в тому числі й зарубіжних. Виходить, є чому повчитися – результати фінансової моделі ТОВ «Земля і воля» це підтверджують.

Подружжя Грабових виростило двох дітей. Син Олександр вибрав фах батьків, успішно працює в Києві. Дочка Олеся навчалася в Києво-Могилянці, а останній рік навчання – у Будапешті, отримала диплом політолога. Дружина Вікторія Станіславівна очолює фінансове управління Бобровицької ОТГ.

11 09 2020