Загадковий заповіт і тернисте його виконання

Матеріал з Енциклопедія Бобровиччини
Версія від 15:48, 1 грудня 2021, створена Dmisap (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Загадковий заповіт і тернисте його виконання

(до 130-річчя Бобровицького (Майнівського) коледжу (технікуму))

Поміщиці Олександрі Олександрівні Майновій після смерті чоловіка, полковника царської армії, залишилися у спадок два маєтки і 610 десятин землі. Перед вдовою постав непростий вибір: залишитися в підмосковному маєтку зі 118-ма десятинами землі чи переїхати у Чернігівську губернію, неподалік Києва, де у Щаснівці був скромніший маєток, але біля нього майже півтисячі десятин родючої землі, половина з якої здавалася в оренду місцевим селянам, на другій половині вирощувалися кормові культури для своєї ферми. Керував господарством управитель із місцевих Микола Волошин. З цього маєтку поміщиця Майнова одержувала основні прибутки.

Олександра Олександрівна Майнова
Олександра Олександрівна Майнова

Майнівський маєток цінний і природним розташуванням: неподалік (ближче до Свидовця) беруть початок три невеличкі річки: Недра, Супій і Трубіж. Тут люди ще в давнину помітили благодатні явища небесного світіння у вигляді вогненного стовпа, і куди воно вказувало, там і криницю спорудили, до якої й досі їздять паломники. Природні особливості цієї місцевості притягували до себе чернігівських, київських, литовських, польських, московських князів, згодом – великих поміщиків. Вдова Олександра теж усвідомила, де краще доживати свій вік. Вникнула і в селянське господарство, швидко відчула, як важко знайти у великій окрузі добре підготовлених управителів для панських економій. Тож у великій таємниці від друзів (місцевих поміщиків) 4 квітня 1875 року написала духовний заповіт, згідно з яким заповіла маєток і 492 десятини землі в Козелецькому повіті Чернігівської губернії і маєток та 118 десятин землі у Бронницькому повіті Московської губернії на відкриття сільськогосподарського і ремісничого училища.

Померла поміщиця через рік після написання заповіту, залишила достатню кількість майна і грошей для організації і утримання першого в губернії такого навчального закладу. Але у духовному заповіті меценатка не зазначила спадкоємця, тож про свої права на спадщину заявили двоє претендентів – земство і казна. За рішенням Чернігівського окружного суду право на спадщину визнано за казною як більш надійним спадкоємцем. Яким насправді виявився – «задокументувала» історія. Тяганина з опікою тривала протягом шести років, за цей час із маєтку винесено все, що можна було винести, повидирали навіть коштовні прикраси зі святої ікони. Вкрадено колекцію дорогих картин, унікальний посуд, меблі, книги, внутрішні і надвірні скульптури, сільськогосподарський інвентар і худобу. Зникли невідомо куди 12 тисяч царських рублів, залишені поміщицею для стипендій учням. Все те мало бути передане уповноваженому від казни раднику Михайловському, але передавалися здебільшого спогади про заповітне майно на училище. Два роки потратив Михайловський на вивчення справи та встановлення кордонів землеволодіння маєтку, намагався зібрати борги і викупні платежі, але робив це повільно й невміло. Юрист за освітою, державний радник нічого не зробив для встановлення винних у розкраданні заповітного майна й багатьох тисяч рублів.

Головний корпус Майнівського технікуму
Головний корпус Бобровицького (Майнівського) коледжу (технікуму)

З Міністерства державного майна почали надходити розпорядження про виконання заповіту Олександри Майнової – відкриття сільськогосподарського училища. Державна казна зобов’язувала свого радника оживити будівництво споруд училища, адже запустили вже свій цегельний завод, що працював здебільшого на місцевих поміщиків. Замість виконання розпоряджень, Михайловський завершив свою службу опікуна благородного заповіту, заховався в Петербурзі від відповідальності за злочинне опікунство над спадковим державним майном.

Збереглися рукописні спогади Костянтина Гамалея, який працював керуючим сільськогосподарським училищем у 1894-1922 роках: «На фермах від пожеж гинули будівлі, розкрадалися інвентар і врожай, і все це не тривожило опікуна, всі його зловживання залишалися безкарними, втрачені спадкові суми не встановлені і не повернуті. Порівняно нормально вирішене лише одне питання – стягнення викупних платежів із селян».

Після Михайловського керуючим призначили Івана Івановича Барановича. Він закінчив Уманське землеробське училище, мав досвід роботи в маєтках. Але він одержав незавидну спадщину: грошей не було ні на будівництво училища, ні на розвиток господарства, що перебувало в тіні. Невідомо де дівалися надходження від підмосковного маєтку. Щоб зрушити благородну справу з місця, довелося Барановичу довго і наполегливо стукати в різні високі інстанції. Достукався і до Департаменту землеробства і сільської промисловості. Але звідти посипалися лише плани майбутньої школи, й ті дуже скромні. Пропонувалося навчати 30-40 учнів у чотирьох класах. Для них відводилися дві кімнати, третя – для позашкільних занять. Навчальна програма покладалася на трьох викладачів. Для них, а також для керуючого та інших службовців планували спорудити двоповерховий будинок. На службове житло розраховували й кучер, конюх і троє тваринників. Намітили й будівництво конюшні та корівника.

Департамент планував це ще раднику Михайловському, потім «перепланував» Барановичу. Але знову ж, без належного фінансування й навіть без конкретних повноважень для керуючого, оскільки на той час у маєтку було сім няньок. Керуючий Баранович займався здебільшого сільським господарством. У його обов’язки входив також вибір місця розташування приміщень школи та господарських будівель. Для складання організаційного плану господарства і нагляду за будівництвом міністерство направило фахівців будівельного профілю Корольова і Арифельда, причому обидва мали однакові повноваження, а погляди на всі питання – дуже різні. Над усіма цими «няньками» був ще один спостерігач. У 1887 році столичне міністерство призначило опікуном Майнівки великого землевласника, предводителя дворянства Козелецького повіту М.М. Кочубея. Керуючий маєтку Іван Баранович повинен був «сприяти йому і допомагати».

У тому ж 1887 році в маєток приїхав випускник рільничої і лісової академії І.А. Каширський, який спеціалізувався за кордоном на вирощуванні тютюну. У Майнівку його направили для організації вирощування американських сортів тютюну. Покладалися на нього й обов’язки інспектора тютюнової галузі в Чернігівській губернії, а також доручили опікуватися будівництвом сільськогосподарського училища. Через два роки увели нову профільну посаду для приїжджого цивільного інженера Маршева – технічний нагляд за будівництвом. Всю ж фінансову справу і загальний нагляд за спорудженням заповітної сільськогосподарської школи нарешті взяло на себе Київське управління державним майном, але не досить ефективно та відповідально. І це при тому, що пропозицію Державної ради про відкриття цієї школи затвердив сам імператор. Відповідний наказ датований 12 травня 1887 року, про що свідчить запис у Земському збірнику Чернігівської губернії.

У розпорядженні імператора зазначено: «…починаючи з 1887 року, видавати з казни по 3000 рублів щорічно на потреби Майнівської школи» – так її назвав самодержець. Проте його фінансові вказівки не виконувалися.

Початок 1890 року нібито обіцяв перспективи виконання заповіту поміщиці. Власний цегельний завод набув слави в окрузі якісною цеглою з фірмовим клеймом «ММ», і переключився на забезпечення нею власних потреб. Виконали інші підготовчі роботи, спорудили кілька допоміжних приміщень, гальмувалося головне – будівництво учбового корпусу. Невідомо куди зникли гроші, одержані від оренди земель і зароблені на своїй фермі. «Розмилися» гроші від продажу підмосковного маєтку із землею. Тваринницька продукція привласнювалася керуючим та його оточенням. Підгодовували й чиновників від казни, численних «опікунів». Була ще одна вагома причина безгосподарності й в’ялого будівництва, про яку написав у спогадах Костянтин Гамалей: «Поміщик М.М.Кочубей, який і до цього мало уваги приділяв питанням будівництва, вирішив взагалі відмовитися від опікунства, але не поспішав про це заявити офіційно, і хід робіт не контролював. Вивчивши певні документи, поговоривши з очевидцями, склалося враження, що поміщик-опікун «видавив» з маєтку Майнової все, що міг, і вирішив зупинитися, оскільки казна взялася за наведення порядку. Але не зробила чіткого розмежування обов’язків для своїх посланців».

У жовтні 1890 року Каширський подав до Департаменту доповідну про необхідність об’єднання повноважень в одній особі – покласти на нього обов’язки керуючого і школою, і господарством маєтку. Конфлікт між двома керуючими загострився. Закінчився він тим, що Барановича призначили керуючим Ольгинською сільськогосподарською школою, а Каширського залишили інструктором з тютюнарства в губернії. Великої шкоди будівництву Майнівської школи завдав цивільний інженер Маршев. У маєток він приїхав, певно, на початку розвитку психічної неврівноваженості. Перед цим залишив недобрий слід на будівництві Уманської сільськогосподарської школи та на кількох інших об’єктах. У Майнівці під його керівництвом закладався фундамент під учбовий корпус, і ця робота виконана настільки нефахово, що відразу виникла загроза руйнування стін, й у двох з них з’явилася тріщина, металевими прутами її стягували. Взагалі брак у фундаменті періодично усували аж до 1913 року. Ще один приклад його неврівноваженості й марнотратства коштів: у Петербурзі замовив чавунні східці для учбового корпусу вартістю 11560 рублів. Величезна сума на той час, а ще треба було доставити великогабаритні східці за тисячу кілометрів і їх встановити. Хоча за оцінкою інженера Тібо-Бріньолья, котрий закінчував будівництво школи, такі східці можна було виготовити і встановити на місці за 652 рублі. Маршев же вирішив економити кошти на будівництві житла не з цегли, а з… саману. До цього «експерименту» його не допустили.

Майнівський технікум
Студенти Бобровицького (Майнівського) коледжу (технікуму)

Інженер Маршев не закінчив будівництво школи, повернувся в Петербург, де згодом потрапив у психіатричну лікарню. Після завершення лікування він застрелився, залишивши передсмертну записку, в якій написав, що його замучила совість, бо багато недобрих справ натворив на землі. Про це розповіли столичні чиновники, які приїздили в Майнівку. У переказах ця історія дійшла до наших днів. Якби вона прижилася, скільки б самогубств відбулося за революційно-незалежне століття?

Новим керуючим маєтком призначили випускника рільничої і лісової академії А.А. Безсалова, що встиг попрацювати нетривалий час на незначній посаді в правлінні Війська Донського. На новій посаді на нього поклали обов’язки керуючого господарством маєтку і школи, ще й із незавидним спадком від попередників. Але молодий керуючий швидко проаналізував це становище і зробив логічний висновок: свого часу державна казна одержала після смерті Майнової багату спадщину, але не забезпечила ефективний контроль за нею і заповітне використання, а тепер усувається від фінансування будівництва і підтримки розвитку господарства. Визначив і одну з важливих причин: правдива інформація про становище в Майнівці не доходила в Петербург, декому на місцях вигідні були такі безпорядки. Тож на початку 1891 року молодий керуючий Безсалов, на відміну від попередників, зумів обґрунтувати кошторис будівництва і потреб господарства, добився додаткового фінансування в сумі три тисячі рублів. Ожило з новим інженером будівництво, а керуючий зробив ривок у розвитку господарства: передусім подвоїлось поголів’я худоби, зокрема коней побільшало у п’ять разів. Взялися й за якісну годівлю тварин, але проблема вирішувалася важко.

Багато часу витрачав керуючий аграрник на питання організації роботи майбутньої школи, бо зовсім не мав педагогічного досвіду, тому з кожного питання звертався в Департамент землеробства. Там же не було навіть необхідних програм організації подібних шкіл. Один мудрий чиновник підказав молодому керуючому, щоб з’їздив по досвід у Мар’їногорську і Воздвиженську школи. Відтоді організатор Майнівської школи працював уже не навпомацки, і швидко справився з головним завданням.

30 листопада 1891 року, через 15 років після смерті заповідачки О.О. Майнової, при селі Щаснівка Козелецького повіту відкрили урочисто сільськогосподарську і ремісничу школу першого розряду, названу Майнівською. Основна мета школи – поширювати в народних масах, переважно шляхом практичних занять, основні знання з питань сільського господарства взагалі і тютюнарства і бджільництва зокрема, а також – столярної і ковальської справи, з умінням виготовляти нові й ремонтувати старі сільськогосподарські машини та знаряддя.

Григорій ВОЙТОК


01 12 2021