Відмінності між версіями «Макарець Ілля Кіндратович»

Матеріал з Енциклопедія Бобровиччини
Рядок 39: Рядок 39:
  
 
[[Категорія:Історія]]
 
[[Категорія:Історія]]
 +
[[Категорія:Бобровицький радгосп-технікум]]
  
 
''<small>{{REVISIONDAY2}} {{REVISIONMONTH}} {{REVISIONYEAR}}</small>''
 
''<small>{{REVISIONDAY2}} {{REVISIONMONTH}} {{REVISIONYEAR}}</small>''

Версія за 08:22, 18 липня 2020


Директор Майнівського технікуму 1951-1954 рр. Макарець Ілля Кіндратович

Ілля Кіндратович родом з невеликого села Лави Сосницького району на Чернігівщині. За фахом вчитель. У 30-ті роки працював завучем садово-городнього технікуму в Ромнах Сумської області. Після війни працював у Міністерстві радгоспів УРСР – заступником міністра по кадрах. У 1951 році васал України Каганович відправив Іллю Кіндратовича на периферію – у [технікум].

Новий директор прибув у Майнівку на персональній легковій автомашині. Згодом бідний автогараж поповнився майже новою вантажною автомашиною. Чогось подібного не могли тоді «вибити» районні керівники. Діставав Ілля Кіндратович у столиці дефіцитні будівельні матеріали, обладнання для навчальних кабінетів і виробничих дільниць. Водночас активно взявся за наведення порядку в господарстві.

На той час технікум мав 340 гектарів ріллі і 70 – луків, майже два гектари горіхових насаджень, і майже стільки ж – фруктових дерев та ягідників. Культура землеробства мала вищий рівень, ніж у навколишніх колгоспах, але новий директор швидко відчув потребу в запровадженні нових прогресивних технологій і нових сортів основних культур, необхідність механізації польових робіт і трудомістких на фермах. У питаннях рослинництва добився підтримки від Академії наук України.

Якщо раніше робота з окультурення й озеленення території навчального закладу трималася здебільшого на ентузіазмі викладача Дмитра Хайнацького з його добровільними помічниками-студентами, то тепер до цієї справи підключився й новий директор. Він особисто з’їздив у розсадник Академії наук і домовився про розсаду квітів та інших декоративних рослин. Допоміг йому уродженець Щаснівки Гришко, котрий тоді працював в Академії, мав доступ до розсадників.

Активно взявся Ілля Кіндратович за будівництво, в тому числі й за житлове. Весною 1952 року розпочали, а восени, до 45-річниці Жовтневої революції, завершили спорудження восьмиквартирного будинку за типовим проектом. Цегляні роботи виконувала фахова бригада, а готову столярку завезли з будівельного комбінату – все було підігнано під розміри будинку. Допоміжні роботи виконували майбутні квартиронаймачі на чолі з директором. Вони ж толокою спорудили з глини і соломи сараї, а з шлаку від котельні виготовити будівельні блоки, якими виклали великий погріб.

У новому будинку оселилася сім’я директора. Одержало квартиру молоде подружжя – Володимир і Марія Глибіни, у яких саме народився синочок, а через рік розжилися й на доньку. Поліпшили житлові умови сім’ї викладачів Тюткала, Воробйова, Синько. Три трикімнатні квартири перетворили на комуналки для самотніх і малосімейних працівників технікуму.

На початку 50-х дальшого розвитку набуло племінне господарство і тваринництво в цілому. У технікумі утримували дійне стадо, молодняк великої рогатої худоби, племінних свиней, курей і кролів. З ініціативи директора завезли кілька орловських рисаків. Доглядав їх Левко Неофітович Петренко, який днював і ночував на конефермі. Природженими коноводами були Григорій Горбик і Сергій Шинкаренко. Опікувався конефермою викладач конярства, завідувач навчальної частини Андрій Каленикович Руденко. Він особисто часто вигулював породистих жеребців, яких директор привіз із Київського іподрому. Тодішній партійний глава держави Микита Хрущов чомусь незлюбив коней, тому й іподром закрився.

Своєрідний іподром створили у Майнівці. На кінні змагання сходилася й з’їжджалася велика округа, приїжджали подивитися на гарні видовища навіть з великих міст. У змаганнях з кінного спорту брали участь студенти, викладачі і працівники технікуму. Нештатними інструкторами були колишні працівники столичного іподрому. В обов’язки завідувача фермою входило навчання студентів верхової їзди. Адже з приходом після навчання в колгосп чи радгосп для молодого фахівця саме кінь ставав основним транспортним засобом, щоб швидко добратися на ферму чи в поле, де випасають худобу або збирають кормові культури. Паралельно з наведенням порядку у навчально-виробничому господарстві, директор Ілля Макарець вів рішучу боротьбу за високий моральний рівень викладачів. Колектив у технікумі і раніше був високопрофесійним і стійким, але чи то через часті заміни директорів, чи під впливом якихось інших обставин, – зачастили й негативні випадки морального характеру.

Так, одного вечора секретар парторганізації, сумлінний викладач і добра душею людина Андрій Каленикович Руденко після того, як побував у гостях, надумав зайти у клуб і без квитка подивитись кінофільм. У дверях його зупинив молодий кіномеханік і попросив придбати квиток. Це не сподобалося парторгу, але кіномеханік наполягав на своєму. Виник невеликий конфлікт, який потім став предметом обговорення на партійних зборах і в колективі викладачів. Директор написав наказ, яким усіх застеріг від подібних вчинків.

Секретар парторганізації визнав свою вину і більше не допускав подібного. Не затаїв він зла і на кіномеханіка Миколу Коростеня – студента-заочника. Хоча дехто з районних керівників засуджував директора технікуму, котрий став на сторону кіномеханіка і поставив у незручне становище секретаря великої парторганізації, ще й чоловіка другого секретаря Бобровицького райкому партії Ганни Миронівни Фесенко.

У серпні 1953 року директор Ілля Макарець написав ще один наказ щодо допущення іншого негідного вчинку: завуч О.П. Корнієнко підмовив голову предметної комісії викладача Д.Д. Хайнацького і ще кількох молодих викладачів підписати від імені предметної комісії, без необхідного розгляду й обговорення, відгук на автореферат дисертації брата Корнієнка. Робилося це у великій таємниці від директора технікуму, відповідального секретаря та інших членів предметної комісії. Організатори цієї фальшивки понесли суворе покарання. Надовго запам’ятав цей урок і молодий аспірант Василь Петрович Корнієнко.

Дісталося тоді й секретарю парторганізації технікуму Андрію Руденку, котрому стало відомо про підробку, але він не став на перешкоді, не дав належної оцінки. Невдовзі він залишив Майнівку і переїхав у Бобровицю, де був обраний головою правління місцевого колгоспу. Кілька разів переобирався, але через хворобу передчасно пішов з життя.

У 1953 році Бобровицька районна друкарня випустила плакат про Майнівський зоотехнічний технікум. З нього видно, що головний навчальний корпус мав 10 аудиторій, 7 навчальних кабінетів і лабораторій, 5 службових кабінетів. Бібліотека налічувала 20 тисяч книг. Для розвитку фізкультури і спорту – добротна спортивна зала і обладнані спортивні майданчики. Працювали хімічний, агрономічний, історичний, математичний, метеорологічний, літературний, зоотехнічний та інші предметні гуртки. У клубі тричі на тиждень демонструвалися кінофільми на стаціонарній кіноапаратурі, що на той час було справжнім дивом. Працювали гуртки художньої самодіяльності: хоровий, драматичний, хореографічний, духових і струнних інструментів. Технікум мав їдальню і пекарню. Також – магазин, відділення зв’язку, радіовузол, медпункт, перукарню, лазню, електростанцію. Подача електроструму припинялася рівно опівночі. Тоді ж на всю округу лунав дзвін від металевої рейки, котрий сповіщав про завершення чергової доби.

На початку 50-х на фермах технікуму було запроваджено автонапування худоби, машинне доїння корів і механічне приготування кормів. У 1952 році надій на корову склав 5062 кілограмів молока, що вважалося фантастикою для більшості господарств. Мали також ще одну рідкість – самохідного зернового комбайна. Викладацький колектив налічував 25 викладачів з вищою освітою, що теж вважалося високим рівнем. Директор активно залучав до роботи молоді кадри, особисто їздив у вищі навчальні заклади Києва та інших великих міст, де підбирав викладачів з числа кращих випускників. На базі Майнівки в 50-ті працювали постійно діючі курси підвищення кваліфікації керівних кадрів. Вони користувалися авторитетом у Чернігівській та Київській областях. Роботу курсів контролювали чиновники з Києва і особисто директор технікуму. Він і викладачів призначав для лекцій і семінарів. У 1954 році Ілля Кіндратович залишив Майнівку – його призначили головою Бобровицького райвиконкому.

18 07 2020