Рощепій Яків Устимович

Матеріал з Енциклопедія Бобровиччини


Яків Устимович Рощепій - винахідник автоматичної зброї і самохідного зернового комбайна

Яків Устимович Рощепій

Народився 10 листопада (за старим стилем 27 жовтня) 1879 року в селі Осовець (Щаснівської сільради) Бобровицького району на Чернігівщині. Батьки Устим Пилипович і Марія Антонівна українці, селяни.

З раннього дитинства Яків відрізнявся від однолітків тим, що не гайсав з ними по вулицях і городах, а сидів у власноруч обладнаній комірчині і щось майстрував для домашнього господарства. Першим серйозним винаходом був дерев’яний велосипед. Односельці дивувалися: як можна їхати на двох колесах і не впасти? Технічним дивом зацікавилися староста села і місцевий поміщик, вони й організували відправку дерев’яного велосипеда на земську виставку. Організатори її преміювали самородка десятьма царськими рублями – на той час казковими для сільського підлітка грошима.

Згодом на сільського конструктора звернув увагу новопризначений керуючий Майнівським училищем Костянтин Гамалей, запросив у навчальні майстерні. Майстровитий Яків вдосконалив з учнями слюсарні інструменти й механізми, створив своєрідну ремонтну базу для сільгоспмашин, куди приїжджали щось полагодити з Козельця, Ніжина і навіть з Чернігова.

У 1902 році Якова Рощепія призвали до царської армії. Службу проходив у фортеці Загреж поблизу Варшави, в збройовій майстерні. Там у 1904 році виготовив діючу модель автоматичної гвинтівки. Принцип цієї розробки започаткував розвиток автоматичної стрілецької зброї. Першим про це сказав начальник дослідного полігону офіцерської стрілецької школи, згодом всесвітньо визнаний фахівець стрілецької справи М.М.Філатов. Він передав винахід солдата в Артилерійський комітет, де теж зацікавилися вдосконаленою гвинтівкою Якова Рощепія. Винахідника нагородили срібною медаллю виставки і премією, а його гвинтівку передали в майстерні стрілецької школи для подальшої розробки. Там самородок познайомився з фаховими винахідниками зброї Ф.Токарєвим, В. Дегтярьовим, В.Федоровим.

Удосконалена гвинтівка в 1907 році витримала перше випробування стрільбою, після чого передана Сестрорецькому заводу для підготовки до серійного виробництва. Але замість продуктивної роботи з конструктором, начальник заводу не хотів змиритися з тим, що простий селянський син стане автором такого винаходу. Але й конструктор не бажав ділитися авторством з генералом. На квартирі у Дегтярьова виготовив другий зразок автоматичної гвинтівки і передав його спеціальній комісії, яка повторно прийняла рішення про направлення розробки на воєнний завод. Втім, на той час почалася Перша світова війна, а потім і Жовтневий переворот з Громадянською війною.

Але про винахід Рощепія дізналися зарубіжні розвідки. Навколо самородка почав крутитися бельгієць Шифлєр (агент чужоземної військової промисловості), умовляв конструктора виїхати в Бельгію і там працювати над розробками автоматичної зброї. Солдат «відшив» вербувальника, тоді той завів дружбу з начальником воєнного заводу, царським генералом Байдуровим, якого згодом арештували за шпигунство на користь зарубіжної військово-промислової фірми і махінації. Видно, він посприяв тому, що принципи автоматичної гвинтівки, розроблені Рощепієм, були використані конструкторами Томсоном, Шварцлозе, Шегреня, Браунінгом, Кольтом. Винахід одного датований 1907 роком, а решти – після 1915-го.

У вересні 1943 року, після звільнення рідного села від фашистів, Яків Устимович побачив у руках радянського бійця автоматичну гвинтівку, принцип якої він розробив у 1904 році. Втім, ця гвинтівка називалася СВТ – «семизарядная винтовка Токарева». Після війни сільському конструктору вдалося зв’язатися з Федором Токарєвим, і той визнав, що зробив СВТ за системою Рощепія. Бо йому невідома була доля самородка, а Вітчизна вимагала нової зброї.

Токарєв постарався згладити свою провину. За його сприяння у газеті «Красная Звезда», в журналі «Огонек», фахових друкованих виданнях у 1950 році з’явилися перші публікації про винахідника автоматичної зброї Якова Рощепія.

У серпні 1950 року до села Осовець завітали партизанський генерал, письменник Петро Вершигора і кореспондент газети «Радянська Україна» Іван Волошин. В кінці серпня центральна газета опублікувала статтю «Винахідник Яків Рощепій». Крім історії про винахід автоматичної зброї, офіційне видання розповіло і про вкрадений у Рощепія винахід самохідного зернового комбайна, над розробкою якого самородок працював у 1924 році, будучи слюсарем Київського заводу «Артем». Дерев’яну модель комбайна Яків Устимович показував і в рідному селі. Односельці розповідали, як те диво техніки рухалося завдяки дерев’яним пружинам по долівці, підбирало колоски і обмолочувало їх.

Креслення і модель винахідник відвіз у 1926 році до Харкова. Модель залишилася у музеї заводу «Серп і Молот», а креслення передали у Київську Академію наук, звідки вони надійшли до Науково-дослідного інституту сільського господарства. Як потім з’ясувалося, потрапили в брудні чиновницькі руки. Бездари радили конструктору сконструювати причіпного комбайна. І лише в 1947 році Рощепій побачив самохідного комбайна, сконструйованого за його розробками, але за іншим авторством.

Очевидці розповідали, що після війни самородок сконструював у майстерні Бобровицької МТС самохідного бурякозбирального комбайна, але доля цього винаходу взагалі невідома. Не збереглися й крупорушки, олійниці, домашня електростанція, численні інші механізми, зроблені «золотими» руками самородка.

За сприяння Токарєва і завдяки публікаціям у центральній пресі була написана довідка для прийняття комісією Ради Міністрів УРСР рішення про призначення Якову Устимовичу Рощепію персональної пенсії республіканського значення. І таке рішення було ухвалене згідно з протоколом від 21 квітня 1951 року і постановою Ради Міністрів УРСР від 11 травня 1951року. Розмір пенсії – 400 рублів щомісячно і довічно, починаючи з 1 березня 1951 року. Втім, на довідці (архівна копія) є надпис рукою: «Назначить персональную пенсию республик. значения в размере 400 рублей с 9/III 54 г. пожизненно». Коли насправді одержав першу персональну пенсію видатний винахідник – загадка. Оскільки повторне свідоцтво про народження Рощепія Якова Устимовича виписане 23 травня 1958 року, незадовго до його кончини.

Могила Якова Устимовича Рощепія

Поховали персонального пенсіонера на місцевому кладовищі тихо, скромно, без ніяких особливих почестей. І сторіччя з дня народження в 1979 році не відзначали на офіційному рівні. Нагадувала про знаменитого земляка лише названа його іменем вулиця в Осовці, на якій він народився і тривалий час жив. Цього увіковічення добився через районну газету вчитель історії колишньої місцевої школи Михайло Митрофанович Дідик.

Перше публічне вшанування пам’яті винахідника світового рівня відбулося в їдальні Щаснівської школи в листопаді 1989 року з нагоди 110-річчя від дня народження. Організували пам’ятний вечір редакція районної газети «Жовтнева зоря» і дирекція школи. Тоді ж, з допомогою колишніх сусідів Якова Устимовича, відшукали його «безіменну», без хреста, могилу. Депутати сільської ради й інші земляки встановили на ній скромний пам’ятний знак.

Центральна газета «Радянська Україна» від 17 березня 1990 року на першій шпальті опублікувала статтю заступника редактора районної газети Г. Войтка під заголовком «Ще не пізно гідно увічнити пам'ять видатного винахідника-самородка». Після стислої розповіді про Якова Рощепія, пам'ять про якого увіковічена в музеях Санкт-Петербургу і Тули, на шпальтах відомих друкованих видань Росії й України, автор поставив риторичне запитання: чи можна обмежуватися урочистостями, приуроченими пам’яті такого земляка, лише в його рідному селі, в шкільній їдальні?

У музеї російського міста зброярів – Тулі - на стенді однієї з центральних експозицій розміщені фотопортрети Героя Праці Володимира Федорова, основоположника школи автоматичної стрілецької зброї, професора, генерал-лейтенанта інженерної служби, і Якова Рощепія, рядового царської армії, винахідника-самородка. Працівники музею розповідають відвідувачам, що вони пишаються двома зброярами – Федоровим і Рощепієм.

В Україні ж іменем знаменитого земляка названа лише одна сільська вулиця, та ще в районному музеї обладнана невеличка експозиція.

На риторичне питання в центральній газеті відгукнувся був голова колишнього місцевого колгоспу Володимир Павленко. Він організував встановлення на могилі винахідника пам’ятної стели, з’їздив у Тулу, де потримав у руках гвинтівку Рощепія, привіз звідти фотокартки цього експонату і стендів експозиції двох кращих зброярів. Долучився Володимир Олександрович і до організації відзначення 120-ї річниці з дня народження Якова Рощепія на районному рівні.

На 130-річчя оприлюднили новий день народження Якова Устимовича – 26 червня, встановлений за рішенням Бобровицького районного суду на прохання кількох родичів. Не взято до уваги навіть те, що дата народження Рощепія Якова Устимовича 10 листопада 1879 року записана в повторному свідоцтві про народження ще за його життя, коли ще живими були його дружина Марина Оксентіївна та дочка Марія. Але більш як через півстоліття знайшлися родичі, яким захотілося нової дати народження відомого винахідника.

На повну пропіарили себе родичі на розцяцькованому плакаті, випущеному до 130-ї роковини з дня народження винахідника, - більше десяти їхніх портретів з авторськими низькопробними поетичними рядками та «золотими» словами: «пишаємося тим, що він був українцем», «своїм природним талантом зробив революцію в автоматичній зброї та сільгосптехніці», «його життєвий і воістину творчий подвиг в ім’я народу України, всієї планети», «примножив інтелектуальні і духовні здобутки українського народу, творчий потенціал чернігівської землі»…

Помістили на плакаті і лист тодішнього голови Верховної Ради України Володимира Литвина, адресований одному з родичів Рощепія. Там були конкретні обіцянки: «Я звернувся до Уряду з проханням вжити дієвих заходів з підготовки та проведення ювілею, встановити пам’ятник-погруддя Я. У. Рощепію на вулиці, що носить його ім’я в с. Осовець Бобровицького району, провести роботи з благоустрою садиби-музею Я. Рощепія, а також перейменувати на його честь одну з вулиць у м. Бобровиця».

Експозиція Якова Рощепія у Тульському музеї

Жодна з тих обіцянок не виконана. Стосовно ж «садиби-музею» – взагалі цинічна брехня, бо тієї «садиби» ніколи не було й немає, натомість на ювілейному плакаті помістили фото й підписали: хата батьків, музей Я. У. Рощепія. Насправді то будинок покійної племінниці Якова Устимовича – Марфи Митрофанівни, котрий село і район повинні були викупити в родичів за немалі гроші, щоб там відкрити музей. Звісно, грошей у бюджеті не знайшли та й не придумали, якими експонатами наповнити музей.

Винахідник Яків Устимович, безперечно, заслуговує на безсмертну пам’ять в Україні. Але немає вулиці його імені ні в Чернігові, ні в райцентрі Бобровиця. У Чернігівському обласному історичному музеї пам'ять про видатного земляка зберігається в шухляді на кількох аркушах копій деяких документів. А як гарно промовляє з ювілейного плаката колишня голова Чернігівської обласної ради Наталія Романова, донедавна заступник голови обласної держадміністрації з гуманітарних питань: «Яків Рощепій примножив інтелектуальні і духовні здобутки українського народу, творчий потенціал Чернігово-Сіверської землі». Ще вище сягнув чиновник секретаріату Президента Георгій Черниш: «Яків Рощепій прославив нашу Україну на весь світ. Це гордість нації, нашої України і ми пишаємося цим». Дуже мало залишилося в живих людей, що мали нагоду спілкуватися із земляком, винаходи якого золотими літерами вписані в світову історію. А коли й очевидці та добровільні дослідники життєвого шляху сільського самородка доживуть свій вік? Чи не затреться в пам’яті українського суспільства ім’я того, ким повинні пишатися всі наступні покоління? Адже гарні плакатні слова й обіцянки чиновників помирають у день їх виголошення.

Григорій Осовський

24 07 2020