Рощепій Яків Устимович - визнання

Матеріал з Енциклопедія Бобровиччини
Версія від 16:59, 29 листопада 2021, створена Dmisap (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

ВИЗНАННЯ

Для Львівського «Меморіалу» винахідник Яків Рощепій – гордість нації, а для рідної Чернігівщини – його місце в шухлядах обласного музею

У Львові вийшла з друку книга «Визвольна боротьба. Новітні часи», в якій зібрані статті відомих учених і громадських діячів про боротьбу за незалежність, становлення і розбудову Української держави в історичних періодах. Упорядкували збірник голова редколегії видання «Визвольна боротьба», голова правління ГО Львівського ОВПО «Меморіал» ім. В.Стуса Роман Гунда і заступник голови редколегії Юрій Пушненко. До редколегії входить і наш земляк, уродженець села Веприк з Бобровиччини Анатолій Сєриков.


Книга «Визвольна боротьба. Новітні часи»
Книга «Визвольна боротьба. Новітні часи»

Видання присвячене 30-й річниці Незалежності України, видрукуване за сприяння Міністерства культури України та Українського інституту книги. У збірці поміщена й моя стаття «Винахідник Яків Рощепій. Чи пишається Україна видатним українцем?» Наголошу: тим українцем, про якого в книзі «Из истории отечественного оружия» російські дослідники Мавродіни написали «По сути дела создателем первой русской автоматической винтовки является Я.У. Рощепей, черниговский крестьянин, солдат-оружейник».

Колишній голова колгоспу імені Якова Рощепія Володимир Павленко єдиний з Чернігівщини спеціально їздив у російське місто Тулу і привіз із музею зброї фотографії автоматичної гвинтівки Рощепія і центральної експозиції музею, де поруч з фотопортретом Володимира Федорова, основоположника школи автоматичної зброї, професора, генерал-лейтенанта інженерних військ, – розміщений портрет Якова Рощепія, рядового царської армії, винахідника-самородка. Працівники музею сказали посланцю з України Володимиру Павленку, що вони пишаються передусім двома зброярами – Федоровим і Рощепієм.

А Україна як пишається тим сином, який нікому не продав своєї душі, навколо якої постійно крутилися «усілякі підступні дияволи», – наголосив радянський журналіст Іван Волошин в 1950 році в публікації центральної тоді газети «Радянська Україна». Там же конкретними фактами доводив, як царський і радянський режими принижували й обкрадали видатну людину і лише через те, що він не захотів ділитися своїми геніальними винаходами ні з царськими генералами, ні із шпигунами європейської воєнної промисловості щодо авторства на автоматичну зброю. Не пішов на змову з радянськими бюрократами, які злочинно, десятиліттями перекривали дорогу винаходам самородка для сільськогосподарського машинобудування.

Стаття Григорія Войтка «Винахідник Яків Рощепій. Чи пишається Україна видатним українцем?»
Стаття Григорія Войтка «Винахідник Яків Рощепій. Чи пишається Україна видатним українцем?»

На 130-річний ювілей дальні родичі винахідника випустили розцяцькований плакат, на якому титуловані чиновники називали Якова Рощепія «гордістю нації», який здійснив «життєвий і воістину творчий подвиг в ім’я народу України, всієї планети». Але ще в 1990 році згадана газета «Радянська Україна» в публікації на першій шпальті про нашого земляка-самородка ставила риторичне запитання: «А як би виграла наша пам'ять, коли б вулиці імені Я. Рощепія були і в Чернігові, Києві?» Цю пропозицію підтримали на ювілейному плакаті в 2009 році голова Верховної Ради України Володимир Литвин, голова обласної ради Наталія Романова та низка інших столичних і обласних чиновників. Вулиці ж імені знатного земляка-винахідника досі немає навіть у Бобровиці, а в Чернігові пам'ять про нього зберігається на кількох листочках паперу в шухляді обласного музею. Натомість інформація про «чернігівського селянина, солдата-зброяра» занесена в енциклопедію України та низки енциклопедій світу, пам'ять про видатного українця зберігається в музеях Петербурга й Тули. Виходить, віддаємо агресору й ім’я славного сина України?

У ювілейному збірнику «Визвольна боротьба. Новітні часи» чільне місце посідає стаття видатного вченого, Президента міжнародного університету «Україна» Петра Таланчука «Коли діждемося Вашингтона». Написана вона ще до подій останнього Майдану. «Я вірю в Україну, в її щасливе майбутнє, – йдеться в публікації. – Для цього треба небагато. Кожен із нас, на своєму місці, повинен передусім добре робити свою справу і намагатися здійснити хоч малесенькі зміни на краще в рамках своєї структури, у психології людей, з якими працюєш. І якщо це буде у кожного з нас, тоді ці маленькі потічки намагань зіллються у велику потужну ріку державотворення, у потік прогресу і бурхливого розвитку».

Мудра настанова вченого актуальна сьогодні, буде актуальною й завтра-післязавтра. Як актуальною залишається й подвиг українського селянина, родом з Чернігівської губернії. Ще за царського режиму він не продав свою душу економічному шпигуну з Бельгії, не продав своє авторство винаходу царському генералу-запроданцю, хоч в обох випадках міг озолотиться, але він залишив наступним поколінням своє ім’я – українського винахідника світового рівня. Самородка обкрадали радянські аферисти, але наш земляк продовжував творити розробки для сільськогосподарського машинобудування, для полегшення тяжкої праці односельців, – до його золотих рук з’їжджалися по допомогу хлібороби з великої округи. Саме на таких прикладах відданого служіння Вітчизні й своєму народу, на прикладі непродажності своєї душі селянином Яковом, – очевидно, треба формувати совісну психологію й тверду цивілізовану мораль українця. І тоді, як написав Петро Таланчук, «до нас прийде свій Вашингтон, український Вашингтоненко. Водночас досвідчений вчений і застеріг нас від ганебних помилок на цьому шляху: «А щоб не опинитись ще в глибокій ямі, треба перестати її копати».

Передусім це стосується тих, хто кидається нав’язувати нації свою недолугу, продажно-зажерливу мораль, знівечену з дитинства «голубокровну» титульну психологію. А народ безперестану дивується: де той давно обіцяний незалежний добробут, справжня гідність і свобода? Збірка статей «Визвольної боротьби» допомагає українцям роздивитися, на яких внутрішніх і зовнішніх базарах все те виставлено на повійні торги. Але справжні вчені й борці вірять, що, як зазначив Петро Таланчук: «Незалежність до великого Українського народу стане престижною! Але це буде потім. Можливо, навіть скоро». Треба тільки пам’ятати, що навіть Господь потребує в досягненні цієї мети допомоги десятків мільйонів українців.

Григорій ВОЙТОК, журналіст, письменник

29 11 2021