Соколівка
Засноване село в другій половині ХIХ століття Новобасанським поміщиком Андрієм Раковичем. Землю під будівництво економії і маєтку в мальовничому лісовому куточку він одержав у подарунок від діда І.С. Раковича, предводителя ніжинського дворянства, тому поселення й одержало відповідну назву – Дєдове. Офіційно вона існувала з 1916-го по 1959-й рік.
До наших днів збереглися архітектурні обсяги панського двоповерхового будинку та адміністрації економії. До початку двохтисячних, поки працювало безліч разів реформоване господарство, використовувалися за своїм призначенням господарський двір, контора, склади, критий тік, контора, сапетки.
До Жовтневого перевороту в економії молодого поміщика Андрія Раковича культивувався передовий досвід прогресивних землевласників Росії з обробітку ґрунту, впровадження сівозмін, вирощування нетрадиційних для цієї місцевості культур, організації переробки сировини. Збереглися фундаменти спиртозаводу і механічних майстерень. З переказів старожилів і архівних документів відомо, що Раковичі тісно співпрацювали з навколишніми селянами: здавали їм в оренду реманент, паровики, молотарки, допомагали вигідно продавати продукцію полів, також переробляти її на місці.
Життєвий рівень найманих працівників, що працювали в економії пана Андрія Раковича, був помітно вищим за середній по царській імперії, тому селяни з повагою ставилися до пана як до гарного господаря – переказами старожилів це підтверджено. Тож після Жовтневого перевороту не ці селяни, а група бідняків із сусіднього села Піски, під впливом більшовицьких агітаторів, рушила в економію Раковича. Та була розсіяна залишками білогвардійців і самих місцевих селян.
Будучи багатими людьми, дід і внук Раковичі опікувалися українською культурою. У Дєдовому виступали на аматорській сцені майбутні славетні співаки й театральні артисти. Повітовий предводитель дворянства І.С. Ракович дав, по суті, українській сцені М.К. Заньковецьку (Адасовську), яка з 1876 року почала свій творчий шлях з виступів у створеній поміщиком театральній групі у Ніжині.
В економії Дєдового поміщик заснував племінне господарство свиней і великої рогатої худоби. Воно існувало до кінця до 50-х років минулого століття як племрадгосп «Дєдове». Потім його приєднали до бобровицького племрадгоспу «Дружба». Після об’єднання в 1964 році Майнівського зоотехнікуму з племрадгоспом «Дружба» відділок племінної худоби в Соколівці (перейменованої з Дєдового) втратив своє значення. Згодом він ввійшов до складу колгоспу «Україна» (перейменованого з «Комінтерну») з центральною садибою у селі Бірки. Бригади цього об’єднаного господарства були в селах Мочалище (центральна садиба), Красне, Новоселиця, Бірки, Рокитне, Соколівка Рокитнянської сільської ради, згодом центр сільради перенесли в Соколівку.
Заснована поміщиком Раковичем успішна економія тривалий час непогано працювала і за радянської влади, але під впливом численних недолугих реформ від неї залишилися одні руїни та історична пам'ять, не стерта більшовицьким режимом. Посприяло цьому й те, що з 1972 року урочище Дєдове оголошено заповідним. Але не відроджений парк, який мав колись прекрасні алеї із садовими скульптурами – збереглися лише віковічні дуби, ялини, інші дендрологічні об’єкти. От тільки чи надовго? До них уже дотягуються загребущі руки. Збереглося місце панського саду, занехаяні озера.
Творці рукотворно-природної краси – Раковичі – після Жовтневого перевороту опинилися спочатку у США, а потім у Канаді. Один з їхніх спадкоємців (йому було 84 роки) на зорі Незалежності відвідав вотчину свого діда Андрія Раковича. Про його розчарування краще не писати. Порадувався лише тим, що не до кінця стерли з лиця землі те, що створив колись їхній рід. Найбільше ж дивувався з того, що нові хазяї лише руйнували зроблене, але не змогли в межах цього унікального масиву з чудовим мікрокліматом, з історичними архітектурними пам’ятками, за 70 кілометрів від Києва по автотрасі, створити прекрасну зону відпочинку, включивши її в мережу зеленого туризму. Фахівці Інституту історії і теорії архітектури та містобудування зробили аналіз забудови маєтку пана Раковича і встановили: він належить до маєтків, які виникали на всій території України після реформи 1861 року, і розраховані були на масштабне товарне сільгоспвиробництво. Тому і планувальні об’ємно-просторі масштаби були вибрані відповідні. Маєток займав площу від 50 до 100 гектарів. Забудова має Г-подібний характер. До неї примикав прямокутний парк, в центрі якого знаходився двоповерховий панський особняк.
Споруди особняка, адмінбудинку, контори, складів виконані професійними архітекторами і на високому професійному рівні з використанням форм так званої «цегляної» архітектури з елементами романського стилю, стилю модерн (в особняку).
Майже всі споруди мають аркатурне завершення. Особливо цікаве вирішення адмінбудинку. Обсяг його по чотирьох кутках завершений аркатурними аттиками. Під двома південними аттиками спочатку були відкриті ганки, що мали великі циркулярні отвори. Але незабаром вони були закладені (тією ж цеглою, якою й будинок побудований), і ґанки перетворені в приміщення. В цілому будинок має цікаве планування.
Це можна сказати й про інші споруди колишнього панського маєтку та економії, які ще можна реставрувати. Ще не втрачена можливість для відтворення ландшафту зразка ХIХ століття.
В останні роки цим райським куточком природи зацікавилися столичні любителі садівництва і городництва. Вони вже освоїли чималі прилісові і лісові масиви. Ще кілька років такого господарювання – і з урочища Дєдове, з його заповідної території нічого не залишиться ні для історії, ні для вільного доступу сюди наших спадкоємців – туристів і відпочивальників. Гірше, ніж за царизму. Бо з надмірним завзяттям включилися у ганебне продовження й завершення руйнівних справ декомунізованих більшовиків. Ще страшніше: лютує дерибан усього, що й Небо не відновить. Як оцінять нашу славлену незалежність наступні покоління?
